48-річну Людмилу Усенко, штаб-сержанта Нацгвардії, війна застала в Маріуполі. Там військовослужбовиця обіймала посаду старшого спеціаліста вузла зв’язку. 8 травня 2022-го Людмила востаннє зателефонувала доньці Олені й з того часу інформації про жінку не було майже рік...
“Мама родом із Київщини. У 1993 році пішла на службу до Головного управління внутрішніх військ, де зустріла мого батька Сергія. Мама працювала у відділі зв’язку, а тато — водієм в управлінні, — розповідає донька Героїні Олена Блудова. — Згодом батьки переїхали до Кривого Рогу, там народилася я.
Батьки багато працювали. У вільний час мама любила готувати. Тато часто дарував їй усілякі кухонні прилади і червоні троянди, які матуся обожнювала. Тато їздив в АТО з 2014 року. Ми дуже за нього хвилювались. У 2016 році мама теж поїхала у своє перше відрядження у зону бойових дій на Донбасі. У 2020 році через важку хворобу тато пішов із життя. Ми дуже важко переживали втрату”.
У лютому минулого року Людмила Усенко разом з побратимами поїхала на ротацію до Маріуполя. Там її і застала велика війна.
“Мама розповідала, що росіяни їх дуже обстрілюють, — згадує Олена. — Сильно за неї хвилювалась, не знала, чим їй допомогти. Навіть перестала нормально їсти та спати. Щомиті чекала дзвінка. Наприкінці квітня мама повідомила, що вона на “Азовсталі”. Що їсть раз на добу, води нема...”
8 травня зв’язок із Людмилою Усенко перервався. Донька дзвонила до Національного інформаційного бюро, до поліції, здала ДНК. Згодом Олені повідомили, що мама у полоні. І все. Далі — невідомість. Звернення до СБУ, Червоного Хреста, уповноваженого з питань полонених, ГУР та в інші інстанції ситуації не роз’яснили. Жодної інформації про Людмилу більше не було. Напередодні 8 березня цього року Олені зателефонували й повідомили, що її мама загинула, це з’ясували завдяки ДНК-експертизі.
“На жаль, я почула страшні подробиці, як мама згоріла в бункері, і що від неї залишились лише кістки. Для мене це було потрясінням, тому що я до останнього вірила, що вона жива. 9 березня ми її поховали... Дуже шкода, що матуся так і не побачила онука, якого я ношу під серцем. Але я обов’язково розповім синові про бабусю та дідуся. Що вони — наші Герої й ангели-охоронці”.
