Нині 50-річна Світлана із села Скірче Волинської області чекає на повернення із фронту свого чоловіка, двох синів та рідного брата.
Пані Світлана не може стримати сліз, розповідаючи про рідних. Жінка згадує ранок 24 лютого.
“Мені подзвонив брат і сказав, що почалася війна, — ділиться Світлана. — Це був шок. Тремтячими руками я стала дзвонити молодшому синові: 21-річний Назар саме тоді був на строковій службі в армії. Він мав повернутися в квітні цього року, але плани змінила війна. Син спокійним голосом сказав, що у них усе добре і що він збирається йти на фронт. Я дуже злякалася, стала плакати, просити, щоб не йшов...”
Старший син жінки у перші дні також сказав, що воюватиме. Його дружина Анастасія тоді була на передостанньому місяці вагітності. Щоб бути поруч із жінкою, Іван записався до тероборони. “Пробув він там тиждень і сказав, що буде вступати до ЗСУ”, — згадує пані Світлана. Коли у Івана народився син Захарко, він відпросився у командира, щоб забрати дитину та дружину з пологової лікарні. “Іван тільки 10 хвилин потримав на руках немовля, а потім йому подзвонили з військової частини, що потрібно негайно повертатися. І він поїхав”, — розповідає жінка.
Рідний брат Світлани — 49-річний Володимир — раніше був прикордонником. У нього є донька та маленький онучок. “Наступного дня після початку війни мій брат уже був у центрі комплектування, а вже звідти його відправили у зону бойових дій”, — каже пані Світлана.
Останнім про те, що збирається до війська, Світлані сказав її чоловік — 50-річний Михайло, з яким жінка одружилася вісім років тому. “Він моя підтримка й опора. Сини вважають його своїм батьком. У них чудові стосунки”, — розповідає волинянка. Світлана із любов’ю розповідає про синів, називаючи їх “мої хлопці”. “Дух патріотизму в обох синів був із дитинства, — каже Світлана. — Вони завжди вважали, що це велика честь — бути захисниками Батьківщини”.
Тепер Світлана живе, постійно чекаючи дзвінка від рідних з фронту. “Вони зазвичай небагатослівні, — каже жінка. — Але коли чую їхні голоси, на серці стає легше”.
У День матері сини Світлани влаштували їй справжній сюрприз. “Зранку дивлюся у вікно, а там йде мій Назар. Я не пам’ятаю, як бігла до нього. Обійняла міцно-міцно і не хотіла відпускати, — ділиться жінка. — А ввечері додому приїхав і старший Іван. Це був справжній сімейний вечір. Мрію, що ми зовсім скоро знову будемо разом”.
Від поганих думок Світлані допомагає відвернутися молитва. “Спершу молюся за своїх рідних, потім за всіх, хто захищає Україну”, — каже жінка. Вона щодня читає новини і чекає на повідомлення про те, що Україна перемогла. “Сини мені обіцяли, що повернуться додому, коли жнива почнуться. І я в це щиро вірю!”
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, чому росіяни бояться останнього місяця літа
