За три місяці до повноГЕРОЇ масштабного вторгнення Роман Боровець із села Великі Межирічі, що на Рівненщині, втратив дружину, яка носила під серцем їхнього малюка. Підступна хвороба не дала шансів нікому із них вижити. У перші дні великої війни Роман добровольцем пішов воювати. Молодший сержант 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша загинув у бою в жовтні 2023 року.
“Мені здається, що Романа любили всі, хто його знав. Душа компанії, завжди підставить плече, він умів і підбадьорити, і втішити, — розповідає мама бійця Валентина Боровець. — Я завжди казала, що Роман — то моє життя, моя гордість та радість! Ви б бачили, як він любив молодшого на дев’ять років брата Артема, всіляко балував його й завжди був для нього авторитетом. У мирний час зі своїм нині вже покійним татом Роман їздив по Україні та за кордон на заробітки. Займались будівельними роботами, ремонтами, Роман дуже швидко все це опанував, і клієнти не раз казали, що в нього золоті руки”.
У 2019 році Роман Боровець одружився зі своєю коханою Оленою. Вони з одного села, познайомились у спільній компанії. Два роки зустрічались.
“Олена була перше та єдине кохання мого сина. Скільки ніжності і тепла було в їхніх очах. Скільки мрій та планів вони мали! Роман з Оленою чекали на синочка, вже й деякі речі для нього купили, — додає співрозмовниця. — У листопаді 2021 року 20-літня Олена захворіла на ковід і померла разом зі своєю ненародженою семимісячною дитиною. Роман дуже важко переживав втрату, щодня ходив на могилу й оплакував найдорожчих”.
У перші дні війни Роман Боровець вирішив йти воювати. “Як ми його не відмовляли, навіть слухати не хотів. Син пояснював, що захищати інших тепер — його обов’язок і покликання. За доброту та м’який характер мав позивний “Добриня”, став командиром взводу. Від самого початку служби був у найгарячіших точках на Донеччині. Наприкінці липня минулого року його перевели на Куп’янський напрямок”, — каже Валентина Боровець. Життя відважного воїна обірвалося 14 жовтня 2023 року біля Райгородки Сватівського району.
“Напередодні син писав мені, що матиме важке завдання. Він відчував — це квиток в один кінець, — розказує мати. — Потім уже друг розповідав, що Роман навіть зняв обручку, яку після смерті коханої ніколи не знімав. Мовляв, якщо щось станеться, то щоб вона окупантам не дісталась. Вони йшли на штурм. Син як командир був попереду. Почався обстріл. Романа поранили в ногу. Він по рації попередив бійців, щоб відступали. Але його товариш побіг до нього, щоб винести з поля бою. І тут ворожий дрон... Обидва загинули від мінно-вибухової травми”.
Поховали Романа Боровця у його рідному селі, біля дружини та сина. Родина наразі збирає підписи, щоб воїнові посмертно надали звання Героя України.
