До війни Георгій Липський був керівником штабу ГО “Закон природи”, активним учасником акцій із захисту зеленої зони Одеси, узбережжя від забудови, патрулювань у національному парку із засідками на браконьєрів, рятував знедолених тварин.
А на самому початку війни Георгій вступив до тероборони міста, потім вирушив на передову, став стрільцем спецпідрозділу “Химера” 126-ї окремої бригади ТрО Одеси. Про останній бій Георгія на Херсонщині згадує його командир Олександр Капшин: “Ми взяли штурмом російські позиції, охороняли рубіж, потім розпочався ворожий артобстріл.Ми трималися півтори години. Більшість хлопців зазнала поранень касетними снарядами, Георгій теж був поранений — дуже важко, помер від втрати крові...”
За словами Олександра Капшина, Георгій Липський був надзвичайно вправний боєць, як для донедавна цивільної людини, неспроста менш ніж за пів року служби дістав звання молодшого сержанта: “Він дуже швидко вчився, військову науку опановував на льоту, був безстрашний. Гадаю, Георгій міг би стати достойним офіцером...”
До речі, його позивний — “Кіт”. На одній із останніх фронтових фотографій усміхнений Георгій пригортає пухнастого котика.
“Розгублений, наляканий пострілами, він прийшов до Жори і його побратимів просто у бліндаж, йому дали кличку П’ять сорок п’ять, бо вмістився у коробці від патронів такого калібру, — розповідає Яна Тітаренко, керівниця “Закону природи”. — Цей пухнастий щасливчик уже має новий дім. А цуценя (зневоднене, у струпах від лишаю), якого Жора врятував за три дні до своєї загибелі, назвали Химерою — на честь підрозділу. Його ми ще лікуємо, а потім обов’язково знайдемо найкращих господарів”.
Ще до початку війни Георгій з друзями готувався до можливого ворожого вторгнення. Щосуботи, разом з іншими місцевими патріотами, проводили тренування на полігоні. У кожного з хлопців був зібраний тривожний наплічник, напоготові стояв бронежилет.
“На світанку 24 лютого Жора мені зателефонував і сказав: “Почалося”, — згадує Анатолій Торган, давній товариш і бойовий побратим. — Невдовзі ми вирушили на передову. У бригаді, де разом із Жорою служили, його всі дуже любили — за хоробрість, справедливість, за те, що постійно жартував. Тепер наші друзі-артилеристи на своїх 120-х гаубицях пишуть маркером: “За Жору”. Вороги ці слова навряд чи прочитають, і все-таки...”
Після перемоги, розповідають друзі Георгія Липського, він планував розробити екологічний проект відновлення захисних лісосмуг, загалом мав багато ідей щодо захисту природи (зокрема, і очищення її від наслідків війни). Але всі ці плани перекреслив ворожий артилерійський обстріл. Першого вересня, на третій день після загибелі, 27-річного Георгія Липського поховали... “Бути воїном — жити вічно” — такі слова написав Георгій на своїй сторінці в соцмережі. У пам’яті побратимів і однодумців він таким і залишився — нещадним до ворога воїном милосердя.
