Привілеї для тих, хто судив дисидентів

 
Цього тижня виповнилося 33 роки з дня смерті поета Василя Стуса —  він не витримав заслання. В Україні багато говорили про його псевдоадвоката —  Віктора Медведчука. Однак це не єдиний з українців, хто причетний до розправ над ним та іншими дисидентами. Не єдиний, хто і після розвалу СРСР не лише не був покараний, але й чудово влаштувався у новій системі, пише газета "Експрес".
 
Що відомо про долю таких суддів та прокурорів?
 
Говоримо про це з адвокатом Романом Титикалом та дисидентом Василем Овсієнком.
 
"Я вивчав справи В'ячеслава Чорновола, Василя Стуса та Левка Лук'яненка, —  каже Роман Титикало. —  Прокурором у справі Чорновола був Борис Антоненко, який 24 липня 1967-го порушив проти нього кримінальну справу. Антоненко з 1963 до 1983 року був прокурором Львівської області. А в 2003-му йому призначили чималу пенсію —  за законом "За заслуги перед Україною". У червні 2006 року генпрокурор Олександр Медведько оголосив Антоненку подяку! У 2007-му йому присвоєно звання "Почесний працівник прокуратури України". Схожа ситуація і з прокурором у справі Василя Стуса —  Аржановим.
 
А один із суддів Верховного Суду УРСР, що розглядали касаційну скаргу Левка Лук'яненка —  Василь Білоусенко —  працював у Верховному Суді аж до 1995 року. Суддя-доповідач у цій справі Костянтин Гульченко отримав звання "Заслуженого юриста України" від Януковича".
 
—  Факти, які ви називаєте, обурюють!
 
—  Це ще не все. Колишній голова Київського міського суду Григорій Зубець торік (!) був нагороджений орденом Ярослава Мудрого 5 ступеня. А, як відомо, саме він у 1984-му  засудив перекладача Валерія Марченка, —  нагадує Василь Овсієнко. —  Цей суддя призначив йому десять років особливо суворого режиму і п'ять років заслання, визнав його небезпечним рецидивістом. Головне звинувачення —  написання нарисів про політв’язнів, оприлюднення у 1983 році наказу міністра освіти УРСР про посилення вивчення російської мови в школах України. Цей наказ Марченко передав українській діаспорі з припискою: "Надсилаю свіженький валуєвський указ..."
 
Суддя Зубець знав, що підсудний мав хворобу нирок, і розумів, що цей вирок фактично стане смертним... Марченко не витримав і року. А от суддя Зубець і досі живий. Його запрошують читати лекції, він отримує чималу пенсію, ордени.
 
—  Чи причетний він до інших гучних справ?
 
—  Так, 6 квітня 1981 року Київський міський суд під головуванням Зубця засудив Валерія Кравченка до 4 років позбавлення волі. Приводом для арешту стала друга публічна демонстрація протесту Кравченка проти сваволі влади та його вихід із КПРС. Перед Спаською вежею Кремля він тримав плакат: "Л. И. Брежнєв, ты хочешь моей крови?  Иди, пей, кровопийца!" Кравченко тоді порізав собі руку.
 
Саме Зубець спровадив у неволю за статтею 187-1 "Наклепи на радянську дійсність" Станіслава Хмелевського, Михайла Михалка, Клима Семенюка.
 
19 квітня 1983 року він же засудив киянина Геннадія Кішкіна до 3 років таборів суворого режиму за ст. 187-1 КК УРСР —  поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад. А саме —  за написання віршів, поеми "Крещатик", роману "Вознесение Натурина".
 
28 жовтня 1985 року Зубець засудив до 3 років ув’язнення Івана Мулярчука. Талановитого вченого, хіміка, тоді кандидата наук —  за складену добірку віршів...
 
Ще один дуже цікавий факт: колишній генпрокурор України Віктор Шокін 14 лютого 1985 року проводив обшуки в помешканні Мулярчука — нібито з приводу крадіжки в одному зі сусідніх студентських гуртожитків. Один оперативник відразу засунув руку в шафу і витягнув добірку віршів. Побачивши на стіні велику карту України, інший сказав: "О, це націоналіст". Мулярчука допитали в прокуратурі Московського району, матеріали обшуку передали в КГБ.
 
Головні новини за добу — в нашій щоденній розсилці y Telegram
 
Богдан КУФРИК
 

ГОЛОВНІ НОВИНИ

18.11.2018
:
показати більше