Хоч Авдіївка в окупації, і майже все населення звідти виїхало, місцеві не забувають своїх традицій. Щоб ознайомити з ними співвітчизників, організували проєкт “Каша, що мандрує Україною”.
“Мало хто знає, але Авдіївка є одним з найстаріших поселень Донецького регіону. Перші згадки про неї датуються серединою XVIII століття, — розповідає Тетяна Переверзєва, завідувачка Авдіївського народного музею історії. — Авдіївську кашу, щоб зігрітися взимку, варили ще козаки, які заселилися на землях Донеччини. Те, що там завжди була Росія, — брехня. Ніколи в наших краях не було кріпацтва, люди тут завжди були вільнолюбні й працьовиті. Традиція приготування авдіївської каші передається від покоління до покоління. Зазвичай цю страву з рису подавали на поминальних обідах. Потім кашу стали готувати на свята як десерт. Запитаєте, звідки в ті часи люди мали рис, який ще не вирощували в Україні? На ярмарках, торговельних шляхах цю крупу можна було купити. Правди ніде діти, авдіївська каша була стравою не щоденною, бо більшість лише зрідка могла дозволити собі придбати цю крупу. Але її ніколи не заміняли на іншу”.
За словами співрозмовниці, авдіївську кашу завжди готували із якісних продуктів — домашнього молока високої жирності, яєць, масла, добірного круглого рису. Тому часто цю страву ще називають “гоноровою”, бо вона недешева, а приготування триває до чотирьох годин.
“У мене зберігся старовинний рецепт цієї каші, — мовить далі пані Тетяна. — Отож, на склянку рису потрібно до 10 яєць, 250 грамів масла, 3 склянки молока, сіль, цукор до смаку. Рис проварити одну-дві хвилини, промити й просушити на рушнику. Закип’ятити молоко, додати туди сіль, цукор, масло і крупу. Варити до п’яти хвилин. Опісля збити яйця з цукром на однорідну масу, влити в кашу, постійно перемішуючи. А далі — довести до кипіння, зняти з вогню, наші прабабусі закутували її на 2 — 2,5 години в подушки, щоб мліла та набирала належного смаку й кольору. Зернини рису тоді стають майже прозорими, а структура страви — легкою. Можна ще полити кашу розтопленим маслом і прикрасити консервованими чи свіжими вишнями. Найкраще готувати її в казанку”.
Тетяна Переверзєва — одна з тисяч тих, кому через російську окупацію довелося виїхати з Авдіївки. Зізнається, що важко переживає розлуку з рідним містом. Тому, щоб ознайомити якнайбільше людей з його культурою й традиціями, разом із громадською організацією заснувала проєкт “Каша, що мандрує Україною”. Вже об’їхали десятки міст. На зустрічі запрошують місцевих жителів, переселенців і пригощають кашею, яку у 2022 році внесли до об’єктів національної нематеріальної культурної спадщини, а тепер відомості про цю страву занесено до переліку таких, що потребують захисту.
“Авдіївська каша — це елемент нашої самоідентифікації, наша гордість, відрада, — додає співрозмовниця. — Якщо будемо розповідати й ділитись цією традицією, то Авдіївка ніколи не зникне в наших серцях. Місто нині зруйноване. Та віримо, що закінчиться війна, ми повернемось додому і в рідних стінах знову готуватимемо авдіївську кашу. І приправлятимемо її нашими, українськими вишнями”.
