Своє об’єднання називають “Співаківські добровольці” і працюють як вдома, так і гуртом.
“Наше село в Ізюмському районі, що на Харківщині. На початку великої війни Співаківка пів року була в окупації. Моя родина, на щастя, змогла виїхати з того пекла. Хоч не всім це вдавалося. Був випадок, коли росіяни розстріляли колону з мирними людьми, які намагалися покинути село, — розповідає Надія Степанян, волонтерка, завідувачка Співаківської сільської публічної бібліотеки. — Окупанти нищили наші будинки, магазини, заклади освіти й культури. А коли знайшли український прапор, який ми завбачливо сховали, то намагались його спалити. Але їм це не вдалося. Вже після звільнення Співаківки наш односелець закріпив на будівлі школи той обгорілий по краях стяг, який став ще одним символом незламності українців. Нині наша громада — за 20 кілометрів від фронту. Тому ми, переживши окупацію і чи не щоденно перебуваючи під обстрілами, як ніхто інший, знаємо, що таке “рускій мір”.
Додому я повернулась у 2023 році. Одного разу староста запропонувала зібрати і передати воїнам продукти. Відгукнулось чимало односельців. Ми вийшли на надійних волонтерів і так стали надсилати захисникам домашні харчі, теплі речі, засоби гігієни. Хотілось хоч якось віддячити воїнам за визволення і захист”.
Невдовзі, додає пані Надія, вони з односельчанками згуртувалися в команду. Між собою розподілили обов’язки і працюють як у приміщенні бібліотеки, клубу, так і вдома. На постійній основі волонтерять семеро співаківців, та й інші допомагають, коли мають час. Гроші й матеріали надають місцеві, долучаються і земляки з-за кордону.
“З нами співпрацює Валентина з Хмельниччини. Її син загинув у 2022 році в боях на Ізюмщині. То вона постійно надсилає нам матеріали для маскувальних сіток. А плетуть їх Раїса Крамар, Ольга Павленко та Поліна Черненко. Ці невтомні бджілки вже виготовили сотні квадратних метрів сітки. Хоч у пані Раїси хворі руки, а Поліна навчається у десятому класі. На літніх канікулах дівчинка чи не щодня їх плела замість того, щоб відпочивати. За такою молоддю — наше майбутнє, — зауважує Надія Степанян. — А ми зі сестрою Аллою робимо для воїнів сольові грілки. Також на мені так званий менеджмент, бо організовую збір донатів через місцеві групи в соцмережах. Килимки на зиму плете Надія Чуканова, а теплі пояси — Наталія Різник”.
За словами волонтерки, захисники завжди віддячують за допомогу. “Надсилають прапори зі словами подяки, грамоти, шеврони. Навесні ми передали близько пів тонни допомоги для спецпідрозділу “Артан”, — каже пані Надія. — Вони були настільки вражені, що вручили нам прапор вдячності. А бійці бригади “Лють” подарували сувеніри за маскувальні сітки. Бо вони врятували не одне життя воїнам і прикрили від дронів не одну одиницю техніки. Загалом ми закриваємо потреби різних підрозділів. От нещодавно купили зарядну станцію для одного з них. Не забуваємо й про односельців, які воюють. Придбали для земляка бронежилет за 50 тисяч гривень. Так хочеться, щоб усі наші захисники повернулися додому живими, здоровими і з перемогою”.
