Із грудня 2022 року він доставляв продукти і воду в напівзруйновані українські міста. А потім евакуйовував людей із прифронтових населених пунктів.
“В Україні почуваюсь як вдома з першого візиту, — ділиться Едвард Скотт. — Я родом із Дорсета, моряк, багато мандрував. Об’їздив пів світу, але ніде довго не затримувався. Коли почалася велика війна, вирішив волонтерити. Їздив у Бахмут, привозив людям продукти. А ще — воду. Для цього прилаштував до автомобіля спеціальний резервуар. Також допомагав ремонтувати пошкоджені обстрілами будинки на звільнених територіях”.
Наприкінці минулого року британець у складі громадської організації “База UA” почав евакуйовувати людей з прифронтових населених пунктів. Каже: кожен виїзд був небезпечний. Проте Едвард ніколи не сумнівався у важливості цієї місії.
“Я працював з українцем на ім’я Філіп. Найбільше запам’яталось, як в одному селищі на Донбасі до нас вийшов чоловік, якого ми мали евакуювати з родиною, і сказав, що його дружина загинула і він тепер нікуди не поїде. Так боляче було це чути, — згадує Едвард Скотт. — А якось ми вивозили маму із шестирічною дівчинкою. Напередодні нашого приїзду їхній будинок росіяни вщент зруйнували. На щастя, вони залишилися живі. Всі, кого ми врятували, міцно обіймали нас, дякували, хтось навіть простягав останні цукерки зі своєї кишені. Це мене дуже розчулило. Тоді зрозумів, що потрібен тут, в Україні”.
30 січня 2025-го російський дрон атакував цивільний автомобіль у Покровську. Британець дістав тяжкі поранення.
“Ми з товаришем вивозили двох місцевих. Аж раптом — потужний удар. Я намагався й далі їхати, аж врешті зрозумів, що моя рука не рухається. Глянув на ногу — а вона вся у крові. Наша автівка була з написами “Евакуація” й “Волонтери”. Але росіян це не зупинило, і вони вдарили по нас. Це — воєнний злочин”, — зауважує Едді. Йому ампутували ногу й руку. Нині волонтер готується до протезування. Попри все, повертатися на батьківщину не планує. Каже, що Україна стала його другим домом.
“Минулого літа я навіть хрестив доньку мого друга і мав честь приєднатися до його сім’ї. Ці хрестини були цікавим досвідом: багато їжі, сміх, танці. Попри війну, життя триває. Україна цінує те, що я зробив. Тут багато хороших людей, які не дають відчувати себе самотнім”, — каже британський волонтер.
