Після смерті батька 46-річний Андрій залишився сам у старій дерев’яній хаті, збудованій понад століття тому. Та влітку цього року його мобілізували до лав ЗСУ.
“Фактично Климівщина — це хутір, хоч в офіційних документах значиться як село. Колись там була одна вулиця і 17 хат. Тому люди за покупками чи на навчання їздили чи ходили пішки у сусіднє Зарайське, що за 900 метрів від Климівщини. Тримали корів, пасіку, порались біля землі. А потім діти повиїжджали в міста. Батьки повмирали, а хати тепер стоять пусткою, — каже староста села Володимир Возняк. — Колись через Климівщину їхав автобус зі Львова до Самбора. Але згодом маршрут закрили, і це теж вплинуло на те, що населений пункт став занепадати. Офіційно тут зареєстровано наразі троє людей, але двоє з них давно проживають у Росії. Пан Андрій більше року тому поховав батька. Раніше їздив на роботу до Польщі, але через проблеми зі здоров’ям повернувся додому. Ще до великої війни він зламав ногу, робили операцію, всередину вставили штирі. Але попри це, господарював — садив овочі для власних потреб, заготовляв дрова”.
За словами співрозмовника, наприкінці липня єдиного мешканця Климівщини мобілізували. Тепер він зводить фортифікаційні споруди.
“Тримаємо із земляком зв’язок. Дуже хочеться, щоби він повернувся додому живим та здоровим, — додає староста. — Поки його будинок зачинили, а трьох собак, козу, козлика та три курки забрала й доглядає мати Андрія, котра мешкає у сусідньому селі”.
Володимир Возняк зауважує: коли почалась повномасштабна війна, Містковицький старостинський округ, куди входить Климівщина, прийняв 104 родини переселенців. “Трішки побули — і все. Ті, що були з Бучі, повернулись додому після деокупації міста. Сім’ї з Луганщини та Донеччини стали шукати кращого життя у містах. Але ми завжди раді переселенцям. Понад усе хочеться відродити села, щоб у них знову вирувало життя. У Климівщині — чудова природа, є річка, лісок, чисте повітря, можна відпочити у тиші. Щоправда, газу там немає. Але сполучення — нормальне. До Самбора — 21 кілометр, до центру Новокалинівської громади — 15”, — підсумовує староста.
