Декілька років тому до культурно-археологічного центру “Пересопниця” потрапило три вишиті картини бузку. Керівник закладу, Іван Солодуха, дуже зацікавився ними. І запропонував співробітникам написати у соцмережах прохання, щоби ті, в кого є такі вишивки, подарували їх центру. Це спрацювало. Нині в колекції 41 картина з кількох областей України.
За словами Оксани Жарсткої, заступниці директора з науково-просвітницької роботи Центру, їм приносили й надсилали картини з Рівненщини, Волині, Львівщини. Майбутні експонати були в різному стані, більшість, на щастя, — у доброму. Але були й такі, над збереженням яких треба було попрацювати. Тому працівники музею їх відновлювали та вбирали в рамки зі склом. А далі почалося дослідження зібраного.
“Виявилося, що більшість картин вишиті у 1940 — 1960 роках. Вишивали бузок та прикрашали ним оселі на території історичної Волині, тобто в Рівненській, Волинській, частині Житомирської областей. Звісно, вишитий бузок можна знайти і в інших регіонах, але рідше. У нас же таке вишиття було чи не в кожній хаті, — зауважує Оксана Жарстка. — Чому таким популярним був саме бузок? Я вважаю, що люди просто хотіли прикрасити свої оселі чимось виразним і яскравим. А насичені барви бузку на чорному фоні якраз такі. Водночас бузок — це згадка про дім, ніжність, гуртування родини в оселях батьків. У народній творчості бузок символізує перше кохання, чистоту та невинність”.
За словами співрозмовниці, для вишиття зазвичай використовували чорне полотно, зрідка — темно-синє чи сіре. А також — світлой темно-фіолетові, рожеві, білі, сині, бордові нитки (“Iрис” або муліне. — Авт.). Тобто майстрині старалися вишивати кольорами, наближеними до природних барв бузку.
Цікава й сама техніка вишивання, яка створює об’єм і “кучерявість” бузку. Так, дослідниця Олена Шустік з’ясувала, що майстрині брали шпильку для волосся, або з дрібної гілочки витесували своєрідні “рогачки” на чотири виступи. І на них шість-вісім разів намотували “вісімками” нитку одного кольору та скріплювали їх ниткою іншого кольору (переважно жовтого). Нитка, якою скріплювали, була серединкою бузкових суцвіть. Така робота копітка й філігранна водночас.
Працівники культурно-археологічного центру “Пересопниця” кажуть, що й надалі поповнюватимуть колекцію. Сподіваються, що з часом техніка вишивання “бузок” буде внесена до списку нематеріальної культурної спадщини України.
