Уже з кінця XVIII століття вишита сорочка була водночас і верхнім, і спіднім вбранням. Без вишитого строю годі уявити українські свята кінця XIX — початку XX століття. А як тоді створювали вишиванки?
— Здавна сорочки вишивали на лляному та конопляному полотні, — розповідає Оксана Косміна, етнологиня, кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця Інституту народознавства НАНУ. — Процес виготовлення починався від рослини на полі, яку українські родини власноруч вирощували, а згодом ткали полотна. До тканини ставилися дуже економно — кроїли сорочки так, щоби не втратити ні клаптика.
З початку ХХ сторіччя стали виготовляли бамбак — для цієї тканини використовували частково конопляні нитки, а частково бавовняні (приміром, основа з бавовняних ниток, а підткання — з конопляних). Таку тканину могли і повністю ткати з купованих бавовняних ниток. До речі, коли в продажу з’явилося тонке полотно (теж на початку ХХ століття), тканину вже не так економили, й у моду ввійшли пишні рукави.
— Як досягали різнобарв’я на сорочках?
— Кольорові нитки стали продавати на початку XX століття. До того фарбували чи вибілювали нитки самостійно — або ті самі, з яких ткали полотно, або вовняні — з вовни овець (відомі “борщівки” вишивають саме такими). До прикладу, золотистий чи коричневий відтінок ниткам давав настій дубової кори. А щоб вийшов ніжно-солом’яний, нитки навіть запікали в тісті! Червоний колір можна було отримати з комах — для цього господині збирали червець (з цих комах нині виготовляють харчовий барвник — кармін. — Ред.), варили його і, коли личинки віддавали колір, опускали туди пряжу, яка зафарбовувалась. Аби мати чорний колір, нитки багато разів виварювали у настої із шишок вільхи.
А щоб вийшов ніжно-солом’яний, нитки навіть запікали в тісті!
— Яку техніку обирали для вишивання?
— Бували сорочки-обманки — коли здалеку виглядало, що на одязі є візерунки дірочками, але насправді ці місця були вишиті чорними або червоними хрестиками.Загалом чи не найбільше різновидів вишивки — гладдю. Наприклад, лиштва (прямі стібки) або качалочки (рельєфні стібки) — це різновиди рахункової гладі. Популярна також низинка, яку вишивають з виворотного боку полотна. Верхоплут — це коли спочатку настеляють стібки основи, які зверху обплутує нитка.
— А як щодо хрестика?
— Він став популярним з початку XX століття. І це зумовлено поширенням “Народного мила”, яке коштувало 1 копійку. Француз Генріх Брокар продавав мило, на обгортці якого був квітковий орнамент. Для відтворення візерунку на полотні техніка хрестиком підходила найкраще. Однак варто зауважити, що техніка вишивки хрестиком була на наших теренах уже на початку XVIII століття.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як визволяли з кріпацтва Тараса Шевченка
