Часто, коли нервуємося, нам не хочеться їсти. Щойно минає стрес, апетит повертається. Його відсутність (симптоматична анорексія) супроводжує й деякі інфекційні, онкологічні хвороби, ураження травної системи. Але є анорексія нервова — психологічна. За статистикою ВООЗ, вона вражає 0,9 — 4,3 % жінок та 0,2 — 0,3 % чоловіків у всьому світі.
— У людини з нервовою анорексією — нав’язливим бажанням схуднути — їжа асоціюється зі страхом ожиріння, небезпекою, соромом, і це сильніше за відчуття голоду, — каже Віталій Закладний, лікар-психіатр, психотерапевт. — Якщо людина з інфекційною хворобою чи гастритом, що позбавляють апетиту, хоче позбутися цього стану, то анорексик “плекає” свою психічну хворобу. Він певен, що обмеження прийому їжі — його свідомий вибір, а не патологія.
— Чому ця хвороба уражує переважно дівчат?
— У період статевого дозрівання тіло дівчинки зазнає природних змін: стає більш жіночним, округлішим, і це часом викликає внутрішній протест. Може датися взнаки емоційна травма, образа: наприклад, хтось сказав дитині, що вона товста, і вона скеровує агресію на своє тіло. Впливає на свідомість і масова культура: дівчинка бачить худорлявих моделей, акторок і вважає їх еталоном краси. Людина зі здоровим критичним поглядом на себе й світ не стане голодувати, щоб стати подібною на “королеву подіуму”. Аби бути стрункою, вона буде раціонально харчуватися, відмовиться від фастфуду, солодощів, піде у спортзал чи в басейн і в такий спосіб підтримуватиме фізичну форму. Людина ж із розладом харчової поведінки не мислить раціонально, їй огидне її тіло, хвора дивиться на себе у дзеркало й не бачить живого скелета, вона не сумнівається, що важити 35 кілограмів при 165 сантиметрах зросту — навіть забагато.
— Чим загрожує нервова анорексія, якщо її не лікувати?
— У людини порушується обмін речовин, відбуваються гормональні зміни, зокрема у репродуктивних органах: у дівчат припиняється місячне. Страждають і серцево-судинна, нервова, кістково-м’язова системи. Зростає ризик дегенерації органів.
— Як лікують цю хворобу?
— Потрібне поєднання методів психо- і медикаментозної терапії, важливі також консультації гастроентеролога, ендокринолога. Лише комплексне, безперервне лікування забезпечує тривалу ремісію. На жаль, нерідко люди зволікають з лікуванням і до стаціонару доходять зазвичай уже у стані кахексії — сильного виснаження.
Пригадую, мама привела на прийом дівчинку-підлітка. З ними прийшла і її сестра-двійняшка, дуже подібна на пацієнтку, тож можна було побачити, яких разючих змін зазнала зовнішність хворої на анорексію дитини. Шкіра — землисто-коричневого відтінку, тіло — якийсь кістяк. На жаль, мати не усвідомлювала небезпеки хвороби й не відразу погодилася на госпіталізацію доньки. І, що найгірше, з часом проблема “затягнула” другу сестру. Так, розлад харчової поведінки нерідко має сімейний характер. І психотерапія потрібна всій родині.
— Коли рідні, близькі хворої на анорексію людини мали б запідозрити недобре?
— Скажімо, дочка стала замкненою, різко худне, відмовляється від звичайної іжі. Виснажує себе спортивними вправами, щойно поївши, поспішає у туалет (і часто сама провокує у себе блювання). Панікує, якщо з’їла зайвий листочок салату. Важливо усвідомити: анорексія — це не просто бажання бути струнким, це знущання з власного тіла, яке може призвести до білкового голодування, багатьох довгострокових проблем зі здоров’ям і зрештою — смерті. Неприпустимо вичікувати, що хвороба сама мине.
