Турнір відбувся в італійському місті Трентіно-Альто-Адідже. 750 плавців із 37 країн у самому серці італійських Доломітових Альп змагалися на дистанціях від 50 і до 1000 метрів у відкритому басейні при температурі близько нуля градусів за Цельсієм.
Ігор Кравченко виступав у віковій групі 65 — 69 років і був єдиним представником України. Спершу наш плавець здобув бронзову медаль на дистанції 50 метрів на спині з результатом 45.22 секунди, а пізніше фінішував другим на 50-метрівці батерфляєм (42.39).
“Про медаль чемпіонату світу я не мріяв, — розповідає 65-річний Ігор Кравченко. — Моїм мінімальним завданням було проплисти дистанцію і не зганьбитися. Усі учасники змагалися зі спеціальними поясами, до яких були прикріплені страхувальні троси, — щоб, у разі паралічу, рятувальники могли витягнути плавця з води. Найбільше боявся, що це станеться зі мною. “Ото була б ганьба”, — подумав собі перед запливом. На щастя, не лише проплив дистанцію, але й виборов медаль. Бадьорим вийшов з басейну, а це одна з умов організаторів. Бо якщо ти пропливеш до фінішу, але не матимеш сили вийти з води, то результат не зараховують”.
За словами Ігоря Кравченка, він не був упевнений у своїх силах, бо майже не готувався до змагання. “Працюю у Польщі оператором вагонів на шахті і проводжу на роботі по 16 — 18 годин, — каже новоспечений віцечемпіон світу. — Перед турніром лише тричі поїхав на річку Одру, щоб на п’ять хвилин зануритися у холодну воду. Тоді вирішив взяти участь у чемпіонаті світу. Позичив у друзів 800 євро і поїхав на турнір до Італії”.
Утім Ігор Кравченко має величезний досвід плавання і моржування. “Плаваю із десяти років, — каже спортсмен. — Свого часу багато бігав, взяв участь у шести марафонах. Водночас працював керівником банку. Раптом у мене почало боліти серце. Вирішив сам узятися за своє лікування. Збільшив режим плавання до шести-восьми годин на день. Проблеми зі серцем зникли. Після цього проплив 50 кілометрів і дуже тремтів, вийшовши з води. Тоді зрозумів, що треба загартовуватися. Так почалося моє регулярне плавання у крижаній воді. Вже 30 років я не хворію. Запорука успіху не лише у моржуванні, але і в здоровому харчуванні та у добрих думках”.
Ігор Кравченко мріє повернутися до рідного Кам’янського, щоб організувати спільноти моржів. “Мені дуже прикро, що в Україні слабко розвинене плавання і загартовування, — каже з сумом. — Люди не вміють добре плавати. За роки незалежності в Україні втопилося близько 90 тисяч осіб. Вочевидь, багато з них просто не вміли плавати. Хоч у нашій країні аж 60 тисяч водойм. Люди їх не використовують. Українці звикли гуляти узбережжям, рибалити, а плавати чомусь не хочуть. Що заважає нам з листопада по квітень пірнати в ополонку?! Це ж безплатний внесок у здоров’я. Дивує, що мої земляки замість того, щоб плавати, ходять по лікарях і витрачають гроші на аптеки. Мрію зробити плавання масовим, щоб моя нація була здоровішою. Хочу залучити до цього процесу боксера Олександра Усика. Він чомусь загартовує себе у бочці з крижаною водою замість того, щоб плавати у Дніпрі”.
Ігор Кравченко вважає, що воїнам ЗСУ також варто загартовуватися. “Хлопці сидять у холодних окопах. А якби мали досвід моржування, то легше звикали б до поганих погодних умов на війні”, — зазначає спортсмен.
