Така рада функціонуватиме при Міністерстві культури та інформаційної політики і Українському інституті національної пам’яті.
— Буває, територіальні громади не можуть визначитися, чи підлягає пам’ятник знесенню або топонім — перейменуванню, — каже Вікторія Мізерна, речниця Українського інституту національної пам’яті. — Тож новостворена рада розглядатиме окремі, найбільш дискусійні випадки і пропонуватиме варіант рішення. Це — дорадчий орган, який може давати лише рекомендації, а не надсилати обов’язкові до виконання директиви.
— Влада припізнилася зі створенням такої ради, — вважає Вадим Поздняков, голова громадської організації “Декомунізація. Україна”. — Хоча закону про дерусифікацію та деколонізацію немає, запит у суспільстві на демонтаж імперських російських та радянських пам’ятників, перейменування вулиць — великий. Тож цей процес ми започаткували ще два місяці тому.
У містах і селах визначаємо об’єкти радянської та російської спадщини, які підлягають демонтажу або перейменуванню. Про одні з них інформацію збираємо самостійно, про інші повідомляють небайдужі громадяни у соцмережах. Позначаємо їх на інтерактивній мапі і надсилаємо запити на адреси органів місцевої влади, щоб вони ухвалили відповідне рішення щодо цих об’єктів та топонімів. А потім контролюємо, чи воно виконується.
— Скільки ще треба знести пам’ятників та перейменувати вулиць?
— На нашій інтерактивній мапі декомунізації й дерусифікації залишається понад тисячу об’єктів, які потребують демонтажу чи заміни. Скільки вулиць треба перейменувати, поки що достеменно сказати не можу. Але їх дуже багато. Ми провели моніторинг у декількох областях. Наприклад, на Житомирщині підлягають перейменуванню 1680 вулиць та провулків, а на Хмельниччині — аж 2100.
— Чому цей процес затягується?
— Інколи місцева влада замість того, аби позбутися всього, що нас пов’язує з країною-агресором, протестує проти знесення російських пам’ятників або перейменування вулиць, — додає Олександр Рудоманов, громадський активіст. — Наприклад, на наш запит про перейменування вулиць Жовтневої та Пушкінської у селі Пукляки на Хмельниччині селищний голова відповів: перша названа так тому, що на ній росте багато дерев, і восени вона жовта. А друга вулиця дістала свою назву начебто через те, що колись у тому місці стояв військовий гарнізон, на озброєнні якого були гармати — “пушки”.
На Миколаївщині вулицю Терешкової (космонавтка, депутатка російської думи. — Авт.) не хотіли перейменовувати, бо переконували, що названо її на честь не російської космонавтки, а місцевого патріота Терешка. У селі Грушка на Хмельниччині тривалий час не могли демонтувати пам’ятник Суворову, пояснюючи це тим, що немає пального, аби заправити техніку. Тож довелося звернутися до голови ОВА — і справу було вирішено за якийсь день. Таких прикладів досить багато.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, хто винен у тому, що росія окупувала Херсон
