Чернеча молитва у Святомиколаївському Жидичинському монастирі лунає, як кажуть деякі дослідники, з 975 року. Відтоді й дотепер люди їдуть у Жидичин у пошуках Божої благодаті та зцілення душі й тіла.
ІСТОРІЯ
Святомиколаївський Жидичинський монастир — один із найдавніших в Україні. Вважається, що обитель засновано ще до хрещення Русі — в ІХ — Х столітті.
“А перша писемна згадка про монастир є в Іпатіївському літописі, датована вона 1227 роком. Йдеться про приїзд короля Данила Галицького у Жидичин для поклоніння чудотворному образу святого Миколая, — розповідає 41-річний архимандрит Константин (Марченко), намісник Святомиколаївського Жидичинського монастиря ПЦУ. — Зрозуміло, що монастир, у якому зберігалася відома чудотворна ікона й до якого прибув король, був заснований задовго до цієї писемної згадки”.
У підпорядкуванні монастиря було 24 села. Зокрема, ті, що нині вже на території Польщі та Білорусі. Монастир, власне кажучи, опікувався цими землями. Дбав про соціальну, медичну та освітню сфери.
Після підписання Берестейської унії (1596 рік) почалася хвиля переходів із православ’я у греко-католицизм. “На вказівку архимандрита Гедеона Балабана ченці цілий тиждень тримали оборону у монастирі. І все-таки обитель стала греко-католицькою, — розповідає архимандрит Константин. — У цей період збудовано Миколаївський храм та палац митрополита на фундаментах споруд давнього монастиря. І за це ми вдячні греко-католикам”.
У 1826 році обитель розформували. Згодом частину будівель розібрали, а цеглу використовували для будівництва залізничного вокзалу у Ківерцях. Потім Миколаївський храм діяв як парафіяльний. А після Другої світової війни у монастирських спорудах були притулок для сиріт, сільська школа.
Коли у 2003-му діяльність монастиря стала відновлюватися, у спорудах обителі розпочалися реставраційні роботи. Сьогодні палац митрополита — пам’ятка архітектури національного значення — повністю відреставрований.
“На території монастиря триває будівництво Воскресенського і Успенського (підземного) храмів, — каже архимандрит. — А торік ми розкопали фундаменти колишніх братських келій. Готуємо документацію, щоб відновити це приміщення”.
СВЯТИНІ
У Жидичині здавна зберігалася чудотворна ікона святого Миколая, а з XVII століття — її копія. Є свідчення про чуда, які ставалися з людьми завдяки молитвам перед нею. Зокрема, зцілилася черниця, яка шість років страждала через хворобу очей. Також паломниця, яка десять років була незрячою, прозріла, молячись тут.
“Також у Святомиколаївському храмі зберігається ікона Божої Матері Жидичинської. У монастирі є ще чудотворна ікона преподобного Агапіта, лікаря і чудотворця Києво-Печерського з частинкою його мощей, — розповідає архимандрит Константин. — Також зберігається у нас копія ікони “Всецариця”, оригінал якої — на горі Афон. Щонеділі в Святомиколаївському монастирі звершується Акафіст до Всецариці перед Її іконою за зцілення онкохворих. Люди, які зцілилися, за давньою православною традицією, приносять ланцюжки, які прикріплюються до образа”.
Нещодавно у монастир приїхали віряни, які поділилися неймовірним фактом. “Жінка після інсульту не може ходити самостійно, лише якщо хтось допомагає, — каже намісник. — Коли ж її привозять у монастир, то вона сама виходить із машини і йде до ікони преподобного Агапіта. Лише на території монастиря жінка самостійно пересувається”.
Біля ікони святого Миколая часто моляться подорожні, які просять, аби святитель оберігав їх та допоміг щасливо повернутися додому.
“Та найбільша святиня у монастирі — Свята Євхаристія. А основа — Свята Літургія, — пояснює архимандрит Константин. — Для мене, як для священника, найбільшим чудотворним образом є громада, яка молиться”.
ЖИТТЯ МОНАСТИРЯ
Уже о 6.30 в монастирі готуються до вранішньої молитви та літургії. Ченці не снідають, а одразу після богослужіння кожен виконує свій послух. По обіді, що о 14.00, монахи читають житія святих або повчання Святих Отців. До вечірні, яка о 18.00, усі працюють.
“У нашому монастирі велике господарство, — каже намісник. — Самі сіємо пшеницю, жито та ячмінь, садимо картоплю, інші овочі. Тримаємо дві корови, а ще — кролів. Також маємо пасіку з 10 бджолосімей”.
У нашому монастирі велике господарство. Самі сіємо пшеницю, жито та ячмінь, садимо картоплю, інші овочі. Тримаємо дві корови, а ще — кролів.
У власному столярному цеху монахи виготовляють різні потрібні для монастиря речі. “Ремонти теж самі робимо”, — додає архимандрит.
Повечерявши, монахи служать Велике повечір’я з канонами. Об 23.00 — Полуношниця, яка триває близько 40 хвилин. Після цього ченці відпочивають. На сон виділено 6 — 7 годин. Монахи кажуть, що цього цілком досить, щоб відпочити.
ЛЮДИ СВЯТОМИКОЛАЇВСЬКОЇ ЖИДИЧИНСЬКОЇ ОБИТЕЛІ
"Отець Лазар, отець Єфрем, отець Феодосій, отець Сильвестр, отець Каленик, — намісник перелічує ченців, які живуть у монастирі. — Усі наші ченці є ієромонахами. Це особи, які покликані служити людям. Вони мають виконувати функції, подібні до “швидкої допомоги”. Будь-якої пори людина може подзвонити ієромонахові, якщо їй потрібно посповідатися або причаститися. Він одразу відгукується на таке прохання”.
Монастир має також жіночий скит (скит — відокремлене поселення для ченців чи черниць, які бажають вести суворіше життя, ніж у монастирі. — Авт.) у сусідньому селі. Найстаршою монахинею є Досифея. Їй 67 років. “Матушка Досифея мала сім’ю. Проте завжди була при храмі. Щонайменше років 20. А коли діти подорослішали і помер чоловік, вирішила залишитися у монастирі”, — каже архимандрит Константин.
Наймолодший поміж ченців — 26-річний отець Єфрем. Він виховувався у християнській сім’ї і тривалий час був іподияконом (клірик, який служить при архиєреї під час його священнодій. — Авт.) владики. Згодом вирішив цілковито присвятити життя Богу.
Намісник також розповів свою історію служіння. У цей монастир він почав приїздити у 25 років.
“Напевно, саме у цьому віці я дозрів до віри в Бога, — каже. — Бо раніше ставився до цього скептично. Навчався у Луцькому біотехнічному інституті, якийсь час працював журналістом. Мав хорошу зарплату, квартиру, в якій закінчував ремонт. У це помешкання я мав привести дружину. Та в якийсь момент зрозумів, що не можу бути лише мирянином. Захотів стати священником. Однак відчував внутрішній дисонанс: не розумів, як маю поєднувати піклування про сім’ю і священнослужіння. Ці вагання тривали два з половиною роки. Якось поїхав у Святомиколаївський Жидичинський монастир. На той час його лише починали відновлювати. У мене ж раніше була будівельна бригада. Тож вирішив допомогти з ремонтами. Часто приїжджав у монастир і якось посеред ночі, коли кріпив гіпсокартон, подумав, що хочу тут залишитися. І жодного разу не пошкодував про рішення стати монахом”.
При монастирському храмі ді волонтерська спільнота — миряни, які мають певні обов’язки: протирають ікони, міряють температуру вірянам при вході, роздають маски, відповідають на запитання, які цікавлять прибулих. Зазвичай це миряни, які вимолили у Бога допомогу та зцілення для себе чи своїх рідних.
“Тепер вони частина нашої громади. І хочуть брати активну участь у її житті”, — каже архимандрит.
ДЕ ЗУПИНИТИСЯ ПАЛОМНИКОВІ?
"Поки що не маємо багато місця, можемо приймати лише поодиноких паломників, — каже намісник. — Плануємо збудувати окреме приміщення для охочих тут пожити”.
Хтось приїжджає до монастиря на тиждень, хтось — на місяць. “У людей є стереотип, що можна піти у монастир, аби там їх хтось рятував, — додає архимандрит Константин. — Святий Василій Великий казав: “Безумцю, хто попіклується про твою душу, коли ти сам її занедбуєш”. Ми можемо створити зовнішні умови. Але для спасіння потрібна також внутрішня дисципліна. Її не забезпечить хтось інший. Цього треба самому захотіти”.
Цінні поради від намісника
намісник Святомиколаївського Жидичинського монастиря архимандрит Константин (Марченко):
* Незважаючи на те, який у нас статус, достаток, посада, маємо навчитися жити, а не існувати. Тоді зможемо почуватися щасливими.
* Кожному християнину важливо навчитися відчувати Божу любов і передавати цю любов іншим.
* Святий Пімен Великий казав: “Добре уникати причини гріха”. Раджу так робити, це справді корисно.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також розповідь про монастир святого Герарда
