Понад рік тому 35-літній Іван Шостак у бою на Бахмутському напрямку зазнав важкого поранення і втратив зір. Відтоді захисник вчиться жити заново. Знову повірити у себе допомогла арттерапія: тепер незрячий ветеран вміло працює з гончарним кругом, створюючи із глини миски, горнятка, пивні кухлі, макітри та інші речі.
“У мирному житті я працював будівельником, робив ремонти. У 2015 році підписав контракт із 79-ю окремою десантною бригадою. Три роки воював в АТО, а потім демобілізувався, — розповідає ветеран Іван Шостак. — У серпні 2022 року, як тільки народився мій син, появу якого на світ дуже хотів побачити, пішов до військкомату. Служив у 77-й окремій аеромобільній бригаді десантно-штурмових військ головним сержантом взводу. Спершу був інструктором на полігоні, навчав новобранцівазів військової справи. Випустив три групи. Опісля разом із побратимами вирушили до Бахмуту, що на Донеччині. Вороги руйнували місто і постійно нас штурмували”.
У березні 2023-го Іван Шостак дістав важке поранення, яке кардинально змінило його життя.
“Той день не віщував біди. Було на диво тихо. Мене це непокоїло. Я побіг на край лісосмуги з’ясувати, що ж відбувається. Побачив на позиціях ворога велике скупчення. Це означало, що окупанти готують масований прорив, — розповідає воїн. — На жаль, і мене помітили. Поцілили з ручного протитанкового гранатомета. Снаряд розірвався біля мене, мені вибило праве око та посікло уламками ліве. У лікарні почув страшний вердикт — бачити вже не буду. Хоч є шанси, що у майбутньому можна буде спробувати відновити ушкоджену сітківку лівого ока. Не приховую — спершу був страх перед невідомістю. Але потім зрозумів, що мушу жити далі, якщо Господь дав мені такий шанс”.
Оговтатись після поранення бійцю допомогли рідні та друзі. “Кілька місяців тому мені зателефонували з реабілітаційного центру. Там я згодом опанував білу тростину, — каже Іван. — А потім мене запросили до артпростору, де вчать працювати з глиною”.
Заняття для захисників проводила майстриня Вікторія Ніколаєва.
“Мене попросили провести екскурсію незрячим військовим. Але я вирішила, що люди, які втратили зір, відчувають усе руками. Тому і запропонувала бійцям сісти за гончарний круг, — згадує Вікторія. — В Івана теплі, сильні та водночас ніжні руки. Він дуже наполегливий і терплячий. Відразу зрозуміла, що йому все вдасться. Пригадуєте керамічного півника з Бородянки, що став символом нашої стійкості? Іван такий же незламний”.
Іван Шостак уже виготовив 75 виробів із глини, а Вікторія у майстерні влаштувала першу його персональну виставку, назвавши її “Мистецтво у темряві”. Всі охочі можуть придбати там роботи незрячого ветерана.
“За перші дні виставки половину робіт продали, — додає Вікторія Ніколаєва. — Зібрали понад 40 тисяч гривень. Вони підуть на облаштування масажного кабінету, який Іван мріє відкрити, щоб заробляти собі на життя. Водночас певна, що гончарство він не покине. Адже воно, без перебільшення, лікує душу”.
“І в темряві можна творити”, — додає Іван Шостак. Ветеран каже: хоче, аби його слова почули такі, як він, і не втрачали віри у себе.
