У рубриці “У монастирі” розповідаємо про ще одну обитель із давньою та славною історією. Нині у Погінському монастирі живе п’ятеро монахів. Головним своїм завданням вони вважають духовну підтримку вірян, які приходять до обителі. Щоб допомагати людям, священники використовують і соцмережі, адже, кажуть, нині люди проводять чимало часу у віртуальному світі, тож і Церква має пристосовуватись, аби розуміти їх.
ІСТОРІЯ
За переказами, у XIII столітті на тутешніх землях воєвода короля Данила Роман розбив татарський загін. А перед цим йому наснився святий Миколай, який промовляв: “Не бійся, Пресвята Богородиця вам допоможе, але на місці перемоги ти збудуєш величну церкву”. З того часу місцевість, де був розбитий татарський загін, стали називати Погонею, воєвода Роман поставив тут церкву.
“Ця земля стала славитися дивами, — розповідає отець Роман Мельник, настоятель Погінського монастиря Успіння Матері Божої. — А навколо у печерах з’явилися монахи”.
Перша письмова згадка про монастир датується 1634 роком. Тоді обитель власним коштом відбудував граф Микола Потоцький. На початку XX століття у Погоні зведено нову церкву, а монастир стали розбудовувати. Та у березні 1947 року трьох ченців і трьох священників, які у той час жили в обителі, переселили у Гошівський монастир, а приміщення і землю Погінського забрали для військової частини.
“У 1950 році дерев’яну церкву Успіння Матері Божої спалено. Частину майна, зокрема ікони з іконостаса, перенесено до парафіяльної церкви села Пшеничники біля Погоні, — розповідає отець Роман Мельник. — Лише у 1992 році розпочалося відновлення споруд монастиря. У 1996-му влада повернула незаконно конфісковане майно”.
А в 2013 році тут освятили новий собор — в ньому нині зібрано понад 50 копій чудотворних ікон з України і всього світу.
ГОЛОВНІ СВЯТИНІ
Перша згадка про чудотворну ікону Погінської Божої Матері датується XVII століттям. “Це був єдиний коронований Папою Римським образ на Покутті. Тому цю ікону називають “Царицею Покуття”, — пояснює отець Роман. — За однією з легенд, образ Божої Матері з’явився біля святого джерела на липі. Селяни вирізали зі стовбура ікону і віднесли до місцевого храму. Та дивним чином вона зникала і знову з’являлася на липі. Зрештою образ внесли у храм, організувавши урочисту процесію та відслуживши молебень. І вже після цього ікона залишилася в церкві”.
Біля “Цариці Покуття” люди вимолювали одужання й інші ласки. А в 1908 році Святiший Отець Пій Х своїм декретом оголосив головний престол монастирського храму у Погоні привілейованим, з правом надавати повний відпуст чотири рази на рік.
До речі, після того, як церкву в Погоні в 1950 році спалено, зберігання чудотворного образа не було відоме. Та отець Никодим Гуралюк, який тривалий час був ігуменом монастиря, розшукав його оригінал.
Цариця Покуття — ікона Погінської Божої Матері.
Перше задокументоване чудо після молитов біля ікони датується ще 1749 роком. Тоді хлопець зцілився від паралічу. Випадків зцілення дуже багато й сьогодні. Навіть видано окрему книгу “Чуда з Погоні”. Упорядниця її Юлія Боєчко розповідає, що завдяки молитвам перед чудотворною іконою Божої Матері Погінської на восьмому році подружнього життя стала матір’ю.
“Також був випадок, коли чоловік, який тривалий час не ходив, знову став на ноги, — каже отець Роман. — Дехто розповідає, що зцілився від хвороби, якої, за словами лікарів, не можна було позбутися без операції”.
А пані Оксана Лучка із села Боднарів, що на Івано-Франківщині, розповідає про зцілення свого сина від нікотинової залежності. “Він курив по дві пачки сигарет щодня, — каже жінка. — А після моїх молитов біля чудотворної ікони Матері Божої Погінської позбувся поганої звички”.
“Про цей образ, завдяки чудесам, які стаються, знають не лише в Україні, а й за кордоном, — додає настоятель монастиря. — Також маємо чудотворну ікону Пресвятого Серця Христового. Після молитов біля цього образа люди теж отримують різні ласки від Бога”.
ЖИТТЯ МОНАСТИРЯ
У монастирях Чину св. Василія Великого діють однакові правила, які відповідають його статуту. Зокрема, йдеться про літургії та молитовні практики.
Територія монастиря чимала, тож у ченців багато побутових справ. В обителі є й власне господарство — тут годують курей, качок, вирощують городину. Часом допомагають ченцям віряни.
В обителі є й власне господарство — тут годують курей, качок, вирощують городину.
Після богослужінь отці щодня зустрічаються з людьми, які приїжджають у різних духовних потребах. Саме спілкування з людьми тут називають одним із найважливіших обов’язків.
До слова, усі священники в Погоні користуються мобільними телефонами. Хтось має і сторінку в соцмережах.
“Сьогодні і в соціальних мережах можна проводити євангелізацію. Адже люди тепер перебувають у віртуальній реальності більше, ніж у звичній. Стараємося і ми йти в ногу з часом. Так легше розуміти хвилювання та проблеми сучасної людини, — розповідає настоятель. — Нещодавно оновили сайт монастиря, де прочани можуть черпати потрібну їм інформацію. Маємо сторінку у фейсбуці та інстаграмі. Це дуже потрібно в умовах пандемії. Адже тепер часто проводимо онлайн-трансляції богослужінь”.
ЛЮДИ ПОГІНСЬКОЇ ОБИТЕЛІ УСПІННЯ МАТЕРІ БОЖОЇ
Сьогодні в монастирі живе п’ятеро монахів. Найстарший — попередній ігумен обителі, 63-річний отець Никодим Гуралюк. Народився священник у селі Вербовиця на Івано-Франківщині. У монастир прийшов у часи, коли УГКЦ перебувала у підпіллі. У 1987 році прийняв священичі свячення.
Наймолодший в обителі — нинішній 33-річний настоятель отець Роман. “Я народився на Наддвірнянщині у сім’ї медиків. Пригадую, як до нас додому приходили священники і правили підпільно богослужіння, — розповідає отець Роман Мельник. — У дитинстві я любив повторювати те, за чим спостерігав, — тож служив молебні, долучаючи своїх чотирьох рідних сестер — вони входили до моєї маленької парафії. Коли навчався у 8-му класі, побачив оголошення про набір хлопців для навчання у Бучацькому колегіумі при монастирі отців-василіян. Зголосився. Спершу не думав іти в монастир, але згодом зрозумів, що саме так служитиму Богу найкраще”.
59-річний отець Павло Яхимець із Погінського монастиря понад 20 років був ігуменом обителі у Вільнюсі (Литва). Колись навчався на столяра і нині багато столярних робіт виконує у монастирі в Погоні. А 59-річний отець Макарій Флячок до того, як оселився в Погоні, очолював якийсь час Гошівський і Добромильський монастирі. Отець Йосафат Олійник, на кілька років старший за настоятеля Романа, має талант до співу, який хвалять усі віряни, які чули його голос під час літургії.
ДЕ ЗУПИНИТИСЯ ПАЛОМНИКОВІ?
У монастирі є келії, де можуть пожити хлопці, які у майбутньому хотіли б бути монахами. Варто взяти документи — на підтвердження того, що особу не розшукує поліція. Також потрібно мати меддовідку, яка підтвердить, що в людини нема певних психологічних відхилень, — розповідає настоятель монастиря. — Плануємо спорудити будинок для сімей, які хочуть кілька днів пожити у монастирі, щоб разом з нами молитися у різних потребах. А наразі для людей, які потребують молитви та духовної підтримки, виділяємо частину приміщення монастиря.
Наших гостей одразу попереджаємо — на території монастиря не курять. Також просимо після 21.00 поводитися тихо”.
Цінні поради від наcтоятеля
Настоятель Погінського монастиря Успіння Матері Божої отець Роман Мельник, ЧСВВ:
365 разів у Біблії повторюються слова: “Не бійся!” Тому справді не треба боятися. Іноді Бог допускає певні випробування, щоб ми діяли, не зупинялися і йшли вперед.
Потрібно завжди мати відкрите серце до потреб ближніх. Будьте чуйні!
Знаходьте час для молитви за мир і спокій в Україні та світі. Моліться за медичних працівників, які відважно борються з пандемією коронавірусу.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про життя одного із найдавніших монастирів України
