“З початком пандемії мені часто доводилось комунікувати з поліціянтами, які стежать за дотриманням карантинних норм у храмах, — пояснює отець Юрій. — Тоді й виникла ідея повчитися на поліційного капелана на курсах, які саме започаткували в Україні”, — каже отець Юрій. Нині він — капелан у Коломийському райвідділі поліції.
“КАПЕЛАН МАЄ УМІТИ ЗНАХОДИТИ ПРАВИЛЬНІ СЛОВА”
Протягом чотирьох місяців навчання лекції в онлайн-режимі читали як кадрові працівники поліції й психологи, так і капелани з різних країн та структур (до прикладу, капелан ФБР Грег Янг, капелан поліції США Мінді Рассел). Фахівці, зокрема, ділилися досвідом протидії насильству й роботі з кризовими станами.
“Ми мали змогу поспілкуватися з кіборгом Кирилом Недрею. На запитання, що допомагало вижити в кризових ситуаціях, той відповів: “Віра в Бога й почуття гумору”. А ще мене вразили історії з практики капелана берегової охорони США, — провадить далі священник. — Приміром, він розповів про спецпризначенця, в якого під час тренування в океані пошкодився надувний човен і гвинтом порізало пальці, а довкола — акули. Чоловіка врятували, пальці пришили, він дістав підвищення по службі. Але результатом його реакції на кризовий стан стала цілковита відмова від віри, хоч раніше він був ревним вірянином... Іще капелан розповів історію батьків, єдиний син яких потонув в океані.
Після такої важкої втрати колишні атеїсти пережили глибоке навернення до Бога. У такий спосіб нам пояснювали, що реакція людей на кризовий стан може бути непередбачуваною, у кожного — свій поріг стресостійкості. А капелан має знайти підхід і правильні слова, аби допомогти все це пережити. Адже служба у поліції пов’язана зі стресовими ситуаціями, небезпеками. У багатьох бувають емоційне вигорання, посттравматичні розлади. Тож завдання капелана полягає у тому, щоб допомогти правоохоронцеві здобути психологічну розрядку”.
Капелан та його підопічні — працівники Коломийського райвідділу поліції.
“МІЖ ПОЛІЦЕЙСЬКИМИ І СВЯЩЕННИКАМИ БАГАТО СПІЛЬНОГО”
Отець Юрій переконаний — між поліцейськими і священниками багато спільного. “Ми фундамент громади, ми підтримуємо закон і людські цінності, — пояснює отець Юрій. — Часто нас викликають, коли стається біда. Замість шанувати, нас нерідко висміюють. Тому я вважаю, що капелан має стати таким собі містком між поліцією і суспільством, змінюючи негативні стереотипи про правоохоронців. Тож і взявся проводити різні акції, зокрема, разом із поліцейськими розвозив продуктові набори людям, що опинились у важких життєвих обставинах, збирали і шкільний портфелик для дітей з кризових сімей”.
А нині капелан організовує екскурсію дітей працівників поліції до садиби Святого Миколая на Коломийщині. Попереду — товариський матч з волейболу між священниками і правоохоронцями. Поліцейські ж із сектору превенції приїжджають на катехизацію дітей та молоді на парафію, де служить отець Юрій.
“А ще я започаткував ініціативу “Кава з капеланом”, — каже отець. — У поліцейських — ненормований робочий день, багато обов’язків і мало вільного часу. Розуміючи це, я запрошую їх на каву за першої-ліпшої нагоди, аби разом у неформальній обстановці поговорити на будь-які теми”.
Капелан каже, що не закликає своїх співрозмовників відвідувати храм, бо кожна людина “має сама до цього дійти”. А ще капелан не має права питати поліцейських про конфесійну належність.
Отець додає — нині у поліцію йде служити багато молодих людей, які мають вищу освіту (часто навіть не одну), володіють іноземними мовами й прагнуть змінити країну на краще. “А це вже початок позитивних змін”, — певен Юрій Максим’юк.
Нині у поліцію йде служити багато молодих людей, які мають вищу освіту (часто навіть не одну), володіють іноземними мовами й прагнуть змінити країну на краще.
“ДОКИ ВЧИШСЯ, ДОТИ ЖИВЕШ”
Отець Юрій і сам завжди спраглий нових знань. “Я народився у родині, в якій завжди цінували працю і прагнення до знань. Мій прадід збудував у селі читальню, дідо був учителем іноземної мови, — розповідає священник. — Мама працювала у сільській лікарні завідувачкою терапевтичного відділення, а батько — головним енергетиком на кабельному заводі, захоплювався краєзнавством. У нас була велика бібліотека — близько 5 тисяч томів. Тож з дитинства ми із братом відчували потяг до навчання”.
Юрій Максим’юк закінчив школу із золотою медаллю, здобув музичну освіту по класу кларнета. Наступні шість років після школи вчився в Івано-Франківському духовному інституті. А далі здобув освіту на філософському факультеті Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника, закінчивши магістратуру. Згодом закінчив аспірантуру Теологічної академії, він кандидат богословських наук. Загалом навчанню після школи чоловік присвятив понад п’ятнадцять років. Нині ж має на меті вивчати німецьку мову. “Доки вчишся, доти живеш, рухаєшся далі. Життя без цього — шлях до деградації”, — каже він.
Ще одне із досягнень священника — разюче схуднення. “Понад рік тому я вимушено схуд на 10 кілограмів — хворів на ковід. Після цього зрозумів: потрібно працювати над собою, аби мати міцніше здоров’я. Тож почав ходити по п’ять годин на день — долаю чотири кілометри за годину. Завдяки цьому за рік схуд ще на 25 кілограмів”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як це — працювати дайвером на Мальдівах
