Кажуть, що для любові ніколи не пізно. І для любові до балету — також, стверджують учасниці студії, де немає вікових обмежень для цього складного танцю!
Керівниця балетної школи, 30-річна Поліна Бадаква з дитинства займалась балетом. Однак здобула освіту інженера і стала працювати за спеціальністю. Та за пів року зрозуміла: чогось не вистачає.
“Пішла займатись балетом у дорослій танцювальній групі, — ділиться вона. — А потім здобула освіту хореографа та набрала свою дорослу групу. Мені приємно помічати, як цей танець змінює на краще моїх учениць. У них покращується гнучкість та розтяжка, тонус м’язів, а деякі здійснюють свої мрії — стають на пуанти чи сідають на шпагат, виходять на сцену”.
За чотири роки аматорки-балерини з Дніпра під керівництвом Поліни Бадакви виступили вже із п’ятьма концертами, у їхньому репертуарі — з десяток відомих партій!
Одна із балерин цієї студії — 46-річна Ольга Бондар. Вона каже, що ніколи раніше балетом не займалась.
“Я працюю в банку, виховую двох дорослих синів. Раніше бігала, та якоїсь миті мені захотілось чогось зовсім іншого. Так я опинилась у балетній студії, — пригадує Ольга. — Тут я вже понад рік. Коли вперше у своєму житті вийшла на сцену, то відчула такі емоції, яких ніколи раніше не мала. Балет — це заняття для моєї душі. Завдяки ньому у мене випрямилася постава, я стала більш жіночною. Мене сини так і називають: “балерина” (сміється)”.
Ірині Соколовій, коли вона побачила оголошення про набір у балетну студію, було 62 роки. “Тоді подумала, що це — доля”, — розповідає нині 64-річна балерина, найстарша учасниця хореографічної студії “Крила” з Дніпра.
“У чотири роки я теж танцювала, щоправда, перед тоді ще першим нашим маленьким телевізором, повторювала рухи за легендарною Майєю Плісецькою. Але мала хворе серце, тому лікарі заборонили мені займатись, — ділиться вона. — Згодом я стала кандидатом у майстри спорту з художньої гімнастики. А далі — вийшла заміж, народила двох доньок, працювала доценткою кафедри мікробіології, вірусології та біотехнології в університеті. Тільки коли діти й онуки (а їх у мене п’ятеро) підросли, дозволила собі заняття в балетній студії.
Пригадую, на пуантах спершу могла вистояти максимум 10-15 хвилин, бо дуже боліли ноги, зокрема пальці. Та я знову стала вчитись за відео з танцями Майї Плісецької, перемагаючи біль, і таки станцювала партію “Вмираючого лебедя”!
Адже кожній жінці хочеться побути Попелюшкою, а балет дарує таку можливість. От я завжди була наче зашорена конячка і сама собі не господиня – робила те, що потрібно іншим. А зараз зрозуміла: потрібно й собі присвячувати час, робити те, що тобі подобається. Тоді й родина буде поважати. Мій чоловік був зачарований, коли побачив мене під час першого виступу — він мене ніколи так не любив, як зараз... Знаєте, у мене за життя було багато хвороб, але здоровішою, ніж зараз, я себе ще не почувала!”
Читайте також інтерв'ю з піаністом Євгеном Хмарою.
