Його виступи можна побачити не тільки у престижних залах, але й в аеропортах і на вокзалах. Так, нещодавно Євген Хмара влаштував концерт на станції “Київ”, неабияк здивувавши пасажирів, які поспішали на свої поїзди. Звичайно ж, нове відео популярного композитора й піаніста одразу розлетілось у соцмережах...
— Євгене, ваші ролики мають мільйонні перегляди на YouTube. Скажімо, виступ в аеропорту Мальти набрав майже 52,5 млн. Вас тішить така інтернет-популярність?
— Ну, треба дякувати Богу... Ви знаєте, іноді знімаєш красивий кліп, вкладаючи великі гроші, а він набирає, наприклад, 200 тисяч переглядів. А тут виступаєш в аеропорту, вбраний у шорти й футболку, і отримуєш понад 52 мільйони! З цього можна зробити висновок, що сьогодні людям цікавіше побачити артиста таким, яким він є у житті. Тобто справжнім.
Подібні виступи я влаштовував на летовищах і вокзалах багатьох країн. В Австрії, Франції, Італії, Канаді та ін. Окрім своєї музики, зазвичай граю гімн України, а також наші пісні — “Рідна мати моя”, “Чорнобривці”, “Червона рута”. Останні виконував нещодавно і під час акції на Київському вокзалі. Чесно кажучи, я давно так не переживав. (Усміхається).
— Невже ви справді досі хвилюєтесь перед концертами? Я думав, що з роками вже навчились долати це відчуття...
— Якщо ти не переживаєш перед виходом на сцену, це відгонить байдужістю до глядачів. Зрештою, не буває двох однакових концертів, адже в залі щоразу збираються інші люди й, відповідно, різна енергетика. Тож цілком нормально, що артист переживає. Я, скажімо, хвилююсь, навіть якщо треба вийти лише на один номер. (Усміхається). Звичайно, сьогодні це вже не таке відчуття, як п’ять років тому. Та й позаду є певні перемоги — наприклад, торік ми зібрали Палац “Україна” в Києві... Проте я бажаю собі, щоб і через двадцять років хвилювання не зникло. (Сміється).
— Цьогоріч ви вдруге стали татом. Наскільки поява доньки змінила ритм вашої роботи?
— Насправді народження ще однієї дитини (Вірі тепер вісім місяців) особливо не вплинуло на мою роботу. Тільки додалося натхнення... Нашому шлюбові — три роки. А знайомі з Дарією майже все життя. (Усміхається). Ми ж з одного двору й були дуже близькими друзями. Правда, й подумати не могли, що колись станемо чоловіком і дружиною. Сприймали одне одного радше як брат та сестра. Але в якийсь момент зрозуміли, що кращої пари не може й бути... Я щасливий, що маю таку сім’ю!
— Кажуть, ви захоплюєтесь авіацією? Наскільки це серйозно?
— З дитинства люблю літаки. Усе почалося з симуляторів на комп’ютерах. Потім перечитав масу книжок: наприклад, із експлуатації Боїнга-737, а ще раніше — Ту-154... Коли ж декілька років тому робив музику для роликів концерну “Антонов”, то випала можливість позайматись на професійному тренажері. Там повноцінна кабіна, в яку ти сідаєш, панель приладів і т. д. Усі були впевнені, що в мене нічого не вийде, але... Я злетів, зробив коло і сів!
Хлопці були дуже здивовані: звідки я все знаю, якщо ніде не вчився? (Усміхається). Іншого ж разу, вже під час експериментального польоту, мені вдалося побувати в ролі другого пілота Ан-148...
Моя маленька мрія здійснилася! Тож офіційних прав я не маю, але, якщо під час якогось рейсу раптом станеться НП і стюардеса запитає у пасажирів, чи вміє хтось саджати літак, я підніму руку. (Сміється). Упевнений, що зможу це зробити.
— Євгене, вас часто запрошують за кордон? Ось де ви останнім часом виступали?
— Нещодавно я повернувся з французького міста Нант, де відбувся мій сольний концерт. Причому під відкритим небом — у тамтешньому замку. Локація дуже красива! Та й з погодою нам поталанило...
До речі, мене не раз зваблювали можливістю залишитись на Заході, роблячи цікаві фінансові пропозиції. Та я все-таки хочу жити й творити тут, в Україні. І нікуди не хотів би виїздити!
Читайте також розмову з актором та режисером Федором Стригуном
