Цьогоріч змагання відбулися у Гаазі (Нідерланди). У цих міжнародних спортивних іграх, які майже десять років тому заснував принц Гаррі, беруть участь люди, які мають бойовий досвід і отримали поранення. Стрільба з лука, легка атлетика, біг на різні дистанції, стрибки в довжину та штовхання ядра, перегони на роверах, паверліфтинг і баскетбол у візках, волейбол сидячи, ручний велосипед й веслування на тренажерах — саме в таких видах спорту змагались цьогоріч наші спортсмени. В результаті здобули 5 золотих, 5 срібних та 6 бронзових медалей!
Серед тих, хто представляв на “Іграх нескорених” Україну, — 29-річний Віктор Легкодух. У 2014 році він отримав на Донбасі поранення — внаслідок вибуху міни йому пошкодило спинний мозок. Нині чоловік пересувається в інвалідному візку.
“До змагань я, як і всі інші учасники з України, з очевидних причин майже не готувався, — каже Віктор. — На щастя, мав удома тренажер для веслування, який колись придбав. Намагався декілька разів на тиждень займатися на ньому, а незадовго до виїзду — майже щодня...
Свою золоту медаль у штовханні ядра та срібну у веслуванні я присвятив усім українцям, ЗСУ, кожному волонтеру та кожному побратиму, які нині відвойовують нашу незалежність”.
47-річний Дмитро Афанасьєв — теж один з переможців “Ігор нескорених”. У 2014-му він також був на фронті. Під час вуличних боїв у Маріуполі отримав поранення у живіт. Пережив декілька операцій, після яких заново вчився ходити. На “Іграх нескорених” Дмитро змагався у стрільбі з лука і виборов срібну медаль.
“До речі, спочатку ми вагалися, чи варто їхати до Нідерландів, чи доречно це тепер, коли в Україні триває війна, — каже Дмитро Афанасьєв. — Проте згодом зрозуміли, що це ще одна можливість прокричати на весь світ про те, яка сильна наша Україна...”
“А підтримка іноземців була шалена, — додає 39-річний Сергій Прядка, який здобув золото з метання ядра. — Люди з різних куточків планети, бачачи нас, вигукували “Слава Україні!” Це просто до мурах по шкірі! До речі, одного разу до нас підійшов принц Гаррі, побачивши, що ми — українці. На згадку зробили спільне фото”.
З 2015-го до 2017 року Сергій Прядка воював у зоні АТО. Під час евакуації постраждалих отримав поранення. Як результат — протез замість правої кінцівки.
“Спорт став своєрідною мотивацією жити далі, — каже співрозмовник. — Тепер розвиваю у рідних Черкасах вітрильний спорт, хочу долучати до нього ветеранів, нехай лише Україна переможе у війні!”
52-річний Родіон Сітдіков теж виборов золото. “Коли кидав ядро, уявляв, що переді мною — пуйло, — розповідає чоловік. — Я з села Макарова, яке рашисти захопили на наступний день після повномасштабного вторгнення росії в Україну. Десять днів провів в окупації, а потім, коли рашисти почали шукати атовців, лісами, полями з Божою поміччю зміг вибратися звідти...”
У 2014-му Родіон пішов воювати на Донбасі. “Я захищав Україну на фронті приблизно рік, — ділиться ветеран. — Згодом мене комісували через контузію, а потім знайшли дві пухлини в голові та пухлину в нирці. Розраду я знайшов у спорті...”
Цікаво, що Родіон Сітдіков народився у Сибіру. Проте згодом переїхав на навчання до України, залишився тут жити, одружився. Нині вважає себе українцем і не хоче мати нічого спільного з родичами, які вірять російській пропаганді.
ТАЙРО, МИ ЧЕКАЄМО ТЕБЕ!
До речі, в один із днів “Ігор нескорених” наші учасники вийшли на церемонію з портретом тренера й побратима Дмитра Сидорука, який загинув на Херсонщині 6 квітня, захищаючи Україну. “Вірю, десь там, на небі, він пишається нами!” — каже Дмитро Афанасьєв.
“На змаганнях у Гаазі нашу державу мала представляти збірна із 20 осіб, — каже Світлана Судак, комунікаційна менеджерка “Ігор нескорених”. — На жаль, приїхати вдалося лише 19, оскільки Юлія Паєвська (Тайра) потрапила до полону рашистів. Росіяни відмовляються включати її у списки для обміну. Проте у змаганнях брала участь її донька — Анна-Софія Пузанова, яка виборола бронзову медаль у категорії новачків”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також спогади про художницю Любов Панченко, яка померла після місяця голодувань у Бучі
