Ветеран з Хмельницька Дмитро Єремчук працював правоохоронцем, був на семи ротаціях під час АТО/ООС. А якось подарував доньці байк і захопився двоколісними. На початку повномасштабного вторгнення знову пішов служити. У 2024-му демобілізувався і став відновлювати вживаний транспорт для побратимів.
Старих “залізних коней” майстрові привозять інші волонтери, дещо пропонують жителі міста. “Головне для бойового мотоцикла — мотор, який можна завести за частку секунди, — пояснює 40-річний Дмитро Єремчук. — Тому насамперед дбаємо про “серце” машин. Розбираємо й коробки, мости, ходову частину. Після відновлення байк не впізнати — він наче щойно із заводу”.
Працює волонтер із напарником, Сергієм Пиндиком, у майстернях, що розміщуються у кількох гаражах. Коли роботи надто багато, залучають помічників. До речі, нещодавно пан Дмитро відновив каферейсер “Дніпро” (одномісний швидкісний мотоцикл для поїздок на невеликі відстані). Його планують виставити на аукціон, а за виручені кошти придбати зарядні станції та інвекторні генератори (мініелектростанції) для фронту. Ветеран-волонтер запевняє: працюватиме для побратимів доти, доки буде потреба. А після війни хмельничанин мріє подорожувати світом. Звісно ж — на байку.
...38-річний Руслан Зажицький з житомирського селища Любар теж повертає до життя вживаний автотранспорт, щоб він послужив армії. Хоч за фахом — музикант, навчає дітей гри на духових інструментах у місцевій школі мистецтв. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, у закладі облаштували мобілізаційний пункт. Спершу Руслан з друзями робили розкладні пічки для обігріву бліндажів. Згодом купили для фронту два мотоцикли. Далі жителі селища почали пропонувати майстрам свою стару техніку. Серед неї були мотоцикли марок “Дніпро” і “Урал”. Це триколісники важкого класу з люлькою (коляскою). Вони надійні й до цієї техніки легко знайти запчастини.
Житомирські волонтери працюють у майстерні після основної роботи та у вихідні. Уже відновили й відправили на фронт 12 мотоциклів. Один триколісник доводять до ладу протягом місяця. Коли все готове, “залізного коня” випробовують. За запитом воїнів майстри часто замінюють звичну люльку на платформу, на якій можна вивозити поранених, доправляти на позиції боєприпаси, дрова, воду, продукти. Так, за словами Дмитра Єремчука, якщо на платформі встановлено міномет, то це значно економить воїнам час. Бо не треба його (міномет) виносити, якот з машини, для бойових завдань, налаштовувати, а згодом знову заносити.
“Така допомога війську — дуже суттєва, — зауважує 49-річний Анатолій Яворський із громадської організації “Захист — об’єднання волонтерів”, котрий возить мотоцикли на передову. — Бійці вже оцінили переваги фронтових байків. Можливо, це менш потужний транспорт, аніж авто, але маневреніший. І замаскувати його легше. Також, коли воїни їдуть мотоциклом, то відразу чують шум дронів і можуть швидше зреагувати на небезпеку. А якщо триколісник раптом загрузне в болоті, то його легко витягнути. Бо важить він у середньому 350 — 370 кілограмів”.
