У його житті, як у доброму кіносценарії, було все. І хвилини слави, і драматичні епізоди, і романтичні пригоди, і веселі бувальщини. А головне — улюблена справа, якою Лесь Сердюк “дихав”.
14 жовтня зірці виповнилося б 85 років.
Він встиг зіграти майже у ста фільмах. В основному — на рідній студії імені Довженка. Звісно, не всі з них витримали випробування часом, але чимало робіт кінокритики відзначають як знакові. Передусім — стрічку “Вавилон ХХ”, режисером якої був легендарний Іван Миколайчук.
“Робота з ним дуже змінила Леся Сердюка, — каже народний артист України Федір Стригун. — Він, як відомо, був із Харкова, тому з дитинства звик говорити російською. Що в театрі, що в побуті. Проте спілкування з такими людьми, як Іван Миколайчук, Борис Савченко, Юрій Іллєнко, не минуло даремно. Тож Лесь Сердюк повернувся до своєї природи й став дуже хорошим актором”.
Він втілював на екрані і командира загону УПА, і головного яничара, і людей у погонах (назвімо їх так), але у пам’яті глядачів залишився саме за ролями козаків. Такий собі збірний образ відчайдухів із Запорозької Січі. Легінь з довгими вусами, сережкою у вусі, з люлькою у руці та ще й на коні! До слова, Лесь Сердюк пишався тим, що чимало небезпечних трюків, зокрема, верхи, виконував сам. І потім дуже гнівався, коли при монтажі режисери вирізали ці кадри. Так, наприклад, сталося у “Тарасі Бульбі”...
“У нього була надзвичайна фактура, — зазначає Олесь Янчук, колишній директор кіностудії імені Довженка. — Лесь Сердюк втілював на екрані яскравий український характер: вольовий, справедливий і водночас добрий. Тут він був неперевершений!” “Це легендарна особистість, — додає народна артистка України Ольга Сумська, яка працювала з ним у серіалі “Роксолана”. — У мене Лесь Сердюк завжди асоціювався із запорозьким характерником. Такий стовідсотковий! Справді унікальної зовнішності й внутрішнього світу актор”.
Не дивно, що на нього звернув увагу режисер Юрій Іллєнко. Він запросив Леся Сердюка у фільм “Легенда про княгиню Ольгу”. Цікаво, що спочатку роль князя Святослава мав зіграти російський актор. Проте в останній момент примхлива московська зірка відмовилася і щасливий квиток дістався Лесю Сердюку. Після цієї стрічки співпраця продовжилась у “Солом’яних дзвонах”. Втім, зйомки були досить нелегкими.
“Тоді у Леся Сердюка трагічно загинула дружина: під час купання у річці стало погано з серцем і вона втонула, — мовить народна артистка України Людмила Єфименко, яка теж знімалась у цій картині. — Від стресу він став випивати. Коли ж працювати стало зовсім важко, Юрій Іллєнко розсердився й пригрозив, що відсторонить актора від ролі. Той звернувся за допомогою до лікарів. І невдовзі зйомки було продовжено”.
“Власне, за фільм “Солом’яні дзвони” Леся Сердюка потім відзначили призом за кращу чоловічу роль на кінофестивалі у Карлових Варах (Чехія), — каже кінокритик Сергій Тримбач. — Він дуже пишався тим, що отримав цю нагороду. Вона — єдина у його творчому доробку”. Можливо, особистісні драми якраз і допомогли акторові наповнити екранний персонаж, виписаний сценаристами, живими емоціями та реальними переживаннями...
Приватне життя Леся Сердюка було не менш бурхливим, ніж у деяких його кіногероїв. Він мав декілька шлюбів (кажуть, чотири) і створювалося враження, що шукав “ідеальну жінку”. Нею для зірки врешті-решт стала Ася — режисерка з Донецька. Вони були давно знайомі, та лише через надцять років доля звела їх знову. Достатньо було одного телефонного дзвінка, щоб вона кинула все й прилетіла до Києва рятувати актора, що знову провалився у “чорну прірву”.
Нове кохання повернуло Леся Сердюка до повноцінного життя. У тім числі — творчого. Його знову стали запрошувати зніматися (нехай і не на головні ролі), а ще — покликали в театр. Богдан Ступка, з яким їх єднала щира дружба, скріплена спільними зйомками, дав можливість згадати молодість. Спочатку — на малій сцені, а потім — і великій. Для останньої обрали гоголівське “Одруження”.
“Проте ми встигли зіграти цю виставу з Лесем Сердюком, здається, лише один раз, — каже народний артист України Олексій Богданович. — Тоді я навіть не знав, що він невиліковно хворий. Як справжній чоловік він усе тримав у собі. І лише потім стало відомо про онкологію... Це була сильна людина. Добра. Талановита. Банальні слова, але шкода, що він рано пішов — у 69 років. Таких харизматичних артистів дуже мало”.
“Знаєте, в чому сила кіномистецтва? — підсумовує режисер Олесь Янчук. — Якщо в театрі після смерті акторів чи просто з часом вистави зникають, то фільми — ні. Вони — безсмертні. Тому цікаві персонажі, які створив на екрані Лесь Сердюк, залишаються з нами. А отже і часточка його душі”.
