Ярослав Іванович — у чудовій формі. У нього за плечима — 50 років кар’єри тренера. Чоловік досі активно працює у Львівському училищі фізичної культури, де тренує футболістів. Керівництво закладу не збирається відправляти його на пенсію і просить братися за новий набір учнів.
У день народження чоловіка його телефон не замовкав. “Дуже приємно, що мене пам’ятають, — усміхається чоловік. — Як святкував ювілей? Гучних забав через карантин не влаштовував, зібрав сім’ю лише — у мене двоє дітей, двоє внуків і одна правнучка”.
— Ви — у чудовій фізичній формі. У чому секрет?
— У русі! Організм дає збій, щойно я перестаю себе навантажувати. Тому багато ходжу, бігаю, пораюсь по господарству. На тренуваннях дітей теж не просто стою біля бокової лінії — я і за м’ячами бігаю!
— Загалом ведете здоровий спосіб життя?
— Не курю і не вживаю спиртного. У моєму меню нема мучного. І загалом їм небагато.
— Між вами й вашими теперішніми вихованцями — величезна різниця у віці. Як вдається залишатись на одній хвилі?
— Я постійно навчаюсь. Наприклад, тепер проходжу онлайн-семінар із виховання молодих футболістів — його проводять тренери з ізраїльського “Маккабі”. Тож я в курсі всіх нових віянь у футболі. Всі мої вихованці мають смартфони й сидять в інтернеті — я теж це роблю, щоб бути з ними нарівні.
— Серед ваших вихованців — знаменитий футболіст Дмитро Чигиринський, захисник грецького клубу АЕК та ексгравець “Шахтаря”, “Барселони”. Коли він був під вашою опікою, ви бачили у ньому перспективу?
— Найперше зазначу, що, крім Дмитра, серед моїх вихованців є ще чимало людей, які залишили вагомий слід в українському футболі — Олександр Чижевський, Володимир Шаран, Руслан Забранський, Сергій Даниловський, Микола Закотюк та інші. Щодо Дмитра, то з ним я працював три роки. Швидкісні дані в нього були, м’яко кажучи, не дуже. Але він був тактично грамотним, інтуїтивно відчував, де слід бути на полі в потрібний момент. А ще Дмитро дуже багато й наполегливо тренувався. Був дуже скромним, товариським. Проте одну конфліктну ситуацію з ним ми таки мали.
— Що він такого накоїв?
— Його кумиром у ті роки був гравець “Манчестера Юнайтед” француз Ерік Кантона. Ми про це знали. І от одного разу я зауважую в училищі в кімнаті, де ми проводимо колективні збори, на стіні напис — “Cantona”. Не треба було бути сильним детективом, щоб з’ясувати, хто це зробив. Дмитро таки зізнався у скоєному. Він чесна людина, тож визнав помилку. Його батьки своїм коштом зробили ремонт та усунули напис. Але це аж ніяк не вплинуло на наші стосунки. Дмитро мені постійно телефонує — і навіть фінансово підтримує! Я дотепер товаришую з батьками Дмитра, ми — наче родина.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
До вашої уваги також коментарі відомих спортивних знавців про перші після карантинної перерви матчі
