65-річна пані Неоніла, моя добра знайома, мешкає в Українці, що за 20 кілометрів від столиці. Нині це мальовниче місто над Дніпром і Стугною щохвилі живе у режимі війни.
Вечір неділі, позаду чергова жорстка ніч і не менш жорсткий день. Я телефоную і питаю, як Неоніла почувається. А вона засмучена, що, мабуть, нині вже не вдасться щось спекти. Адже Бог лише знає, якою буде наступна ніч. У телефонній розмові жінка якось уже буденно розповідає, що на місцевій дамбі кілька годин тому знайшли велику кількість ворожих міток, їх вчасно виявили небайдужі громадяни. А удар по гідротехнічній споруді міг би спричинити катастрофу. Згадує, як минулої ночі прокинулася від заграви — то палала обстріляна окупантами нафтобаза у Василькові, що за 40 кілометрів від Українки. Перед цим місто здригалося від вибуху на Трипільській ТЕС (російський снаряд поцілив у вугільний склад) і повітряного бою...
Коли війна щойно почалася, розповіла Неоніла, вона ледве давала собі раду зі стресом. Найтривожніше було вночі, адже жінка — вдова і мешкає сама. Ще й песик Дружок шалено нервувався: вибухи чути навіть в укритті.
“У певну мить я зрозуміла: якщо і далі панікуватиму, то не переживу цієї війни не через обстріли, а просто через нерви, — каже вона. — Я ж ніколи не була панікеркою. То чому маю тремтіти за своє життя тепер, коли поряд так хоробро захищають моє місто, столицю і країну наші ЗСУ? А волонтери? Вони ж безстрашно працюють удень і вночі! Тож я пішла у місцеву тероборону”.
Там на Неонілу глянули скептично. Запитали: Неоніло Василівно, а що ви, взагалі, вмієте? Жінка пояснила, що може надавати першу допомогу, показала своє посвідчення медсестри цивільної оборони — цей документ свого часу отримала у Львівському університеті, де вивчала журналістику і курс військової медицини.
У теробороні сказали, що такі люди тут потрібні. Внесли в офіційні списки, записали номер мобільника жінки, сказали, що беруть її у резерв, і попередили, що зателефонують, щойно буде потреба. Тим часом Неоніла запаслася всім потрібним для випічки: вирішила, що її фірмові пиріжки з капустою — це те, що в цей час потрібно волонтерам і бійцям тероборони. Тепер у квартирі Неоніли постійно ночує кілька сусідок — разом моніторять стрічку новин, підбадьорюють одна одну.
“Мені вже не страшно, — каже жінка. — Я адаптувалася до війни, хоча ніколи не думала, що доведеться пройти через таке. А ось Дружок вибухів надалі боїться”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про українців, які повертаються з-за кордону, аби захищати Батьківщину
