Розповідаємо три історії про українців, хата яких не скраю. Ці чоловіки – одні з тисяч, хто нині повертаються із заробітків, аби стати в обороні рідної землі.
1.“Я НЕ ЧЕКАВ, КОЛИ МЕНЕ ПОКЛИЧЕ ВІЙСЬККОМАТ”
26-річний Володимир (військовий побажав залишитись анонімним) повернувся до України із заробітків у Польщі саме у той час, коли в сусідній державі перед ним відкривались нові можливості.
Хлопець, який закінчив культосвітній коледж, у 2014 році, щойно йому минуло 20, уклав контракт зі Збройними силами. Служив у військовому оркестрі. Їздив на передову підносити дух українських воїнів. Після завершення контракту поїхав до Польщі на заробітки. Працював в одному із сіл західного регіону
країни на будівництві. У вільний час писав пісні.
Господарі, в яких працював, купили Володимирові гітару. Він власним коштом придбав трубу.
“У Польщі я познайомився з музикантами-аматорами. Вони запросили мене до свого гурту і запропонували разом грати на весіллях. Ми вже мали замовлення на березень-травень. А керівник місцевого підліткового музичного ансамблю замовив, щоб я створив для них за певну плату декілька хітів. З’явилися перспективи додаткового заробітку”, — каже Володимир.
Усі ці плани хлопець відклав, коли дізнався, що Росія розпочала повномасштабну агресію в Україні.
“Я не чекав на повістку з військкомату, яка мала б прийти до моїх батьків, — каже Володимир. — Щойно вранці дізнався про напад Росії, зібрав найпотрібніші речі і поїхав до України — захищати рідну землю від ворога. До кордону дістався швидко. Але звідти на рідну Тернопільщину було проблематично доїхати через великий потік зустрічних біженців. Удома провів одну ніч, а вранці зібрав у рюкзак речі, одягнув військову форму і рушив до військкомату. Я вірю, що українці – це сила, і разом ми дамо відсіч російським окупантам!”
Щойно вранці дізнався про напад Росії, зібрав найпотрібніші речі і поїхав до України — захищати рідну землю від ворога.
2 “МОЯ КРАЇНА У ВОГНІ! Я НЕ МОЖУ СПОСТЕРІГАТИ ЗА ЦИМ ПО ТЕЛЕВІЗОРУ ЗА СОТНІ КІЛОМЕТРІВ ВІД НЕЇ”
31-річний Денис Прокопович із Полтави, який уже шість років мешкає в італійському місті Лукка, каже, що не міг залишатись за кордоном, коли його країні загрожує така небезпека.
“Моя країна — у вогні! Я не міг би на це дивитись по телевізору чи на смартфоні, перебуваючи за сотні кілометрів від України”, — каже Денис Прокопович.
Денис почав готуватися до переїзду, коли 21 лютого почув виступ президента “країни, яку навіть не хочеться називати”.
“Зібрав речі та в вирушив у дорогу. Не сплю вже третю добу, бо всі думки — про побратимів, які воюють”, — каже Денис. Ми спілкуємось, коли хлопець ще в дорозі. Він каже, що разом із ним з Італії до України воювати їде чимало чоловіків-заробітчан.
“У мене немає бойового досвіду. Весь мій досвід — це Революція Гідності, мені пощастило залишитись живим під час обстрілів на Інститутській. Утім я та мої побратим їдемо, аби підстрахувати тих, хто вже кілька днів на вістрі боротьби”.
У планах Дениса — одразу по приїзді записатись до тероборони або ж іншого підрозділу ЗСУ.
“Зі собою маю лише рюкзак з речами першої потреби і невелику суму — всі свої заощадження я вже переказав на потреби армії. В Україні попрошу лише автомат. Стріляти вмію, і я готовий”.
3 “ВІЗЬМУ ЗБРОЮ І ВИКОНУВАТИМУ ВСІ НАСТАНОВИ”
До України з Молдови повернувся і Юрій Вернидуб, футбольний тренер, який торік прогримів на весь світ сенсаційною перемогою над мадридським “Реалом”у Лізі чемпіонів. “Я вирішив повернутися на Батьківщину одразу після вторгнення Росії, — розповів наставник молдовського “Шерифа”. — Керуючи діями команди у Португалії у матчі з “Брагою”, я більше думав про війну, ніж про гру. Ми літаком прибули до Румунії, а звідти автобусом до Тирасполя. Там я спакував речі й поїхав до України”.
Юрій Вернидуб каже, що керівники “Шерифа”з розумінням сприйняли його вибір. “Ми домовилися, що на час моєї відсутності команду тренуватимуть помічники, — розповідає він. — Я прибув до рідного Запоріжжя, щоб записатися у військкомат. Мені 56 років. Мій вік дозволяє воювати. Слава Богу, фізична форма непогана, бо часто тренуюся разом з футболістами. Візьму зброю і виконуватиму всі настанови. Разом з побратимами ми покажемо хворому кремлівському імператору, який він нікчемний. Перемога буде за нами. Слава Україні!”
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також репортаж із польського кордону
