Лише за останній рік відправили захисникам близько 130 таких сіток. З матеріалами допомагають підприємці.
“Мій син Андрій захищає Україну від окупантів з квітня 2022-го. Наразі він є командиром відділення однієї з бригад та виконує бойові завдання на Запорізькому напрямку. Воює і зять, — каже волонтерка Раїса Бурлака. — Ідея плести маскувальні сітки виникла випадково. Наш місцевий священник та віряни передали п’ять тисяч гривень, які зібрали під час коляди, для мого сина та його підрозділу. Проте він попросив віддати гроші на терміновіші потреби для інших бійців. Ми порадились і вирішили плести маскувальні сітки. Запити на них є постійно. Адже такі сітки допомагають зробити невидимими від окупантів техніку, бліндажі, склади боєприпасів, системи “Старлінк”.
Щоб плести маскувальні сітки, місцеві збираються щодня у будинку культури від 9-ї ранку до обіду. Зазвичай приходять 10 — 15 осіб. Усю роботу обов’язково виконують з українською піснею. За день виготовляють чотири сітки. Працюють на спеціальній рамці розміром три на два метри. Готові частини зшивають, після того скручують і відправляють воїнам. Обов’язково всередину кладуть листівки з теплими побажаннями й дитячі малюнки. Кольори сіток різні, залежно від пори року. Взимку бійці просять білі, а ближче до весни — сірі, коричневі й болотяного забарвлення.
“Левову частку сіток ми відправили для бригад, де служать мій син та зять. Інші — воїнам з нашої громади. Але жартуємо, що, певно, нема міст, де б не використовували наші сітки. Це і Покровськ, і Куп’янськ, і Роботине, і Лозова, і Павлоград, — додає пані Раїса. — Загалом вже сплели понад сім тисяч квадратних метрів сіток. На жаль, війна зачепила чи не кожну нашу родину. От в односельчанки Тамари Томляк воюють двоє синів і двоє онуків. Саме закінчили плести сітку розміром шість на шість метрів болотяного кольору для одного з її онуків, який тепер стримує натиск ворога біля Курахового. У переселенки з Маріуполя Надії Лемешової племінник боронить державу, тому вона також трудиться з нами. Мріємо, щоб усі рідні й близькі повернулися додому. Це стане найбільшою нагородою за нашу працю”.
