Досягнення зафіксували під час фестивалю “Кольорові пацьорки”.
“Гердани — дуже популярні прикраси в нашій громаді — зроблені з пацьорок, бо саме так у нас називають бісер. Здавна жінки прикрашали герданами голову й шию, а чоловіки — капелюхи. Окрім Прикарпаття, гердани були поширені на Буковині, Закарпатті та в Галичині. Але для нас вони не просто національна прикраса, а оберіг, — розповідає Любов Миклащук, місцева жителька та художня керівниця сільського ансамблю “Барви Карпат”. — Наприклад, у давнину мама, яка відправляла дітей на війну, робила ці прикраси й просила Бога через молитву, щоби рідні повернулись живими. Також, якщо у родині народжувалась донька, то під колір її волосся та очей бабусі підбирали пацьорки й робили гердани.
● Здавна жінки прикрашали герданами голову і шию, а чоловіки — капелюхи. Фото Косівська РДА
Плели гердани на вечорницях і дівчата. Передавали їх у спадок як цінну реліквію. За часів СРСР гердани забороняли, а наша землячка Марія Чулак була першою, хто після проголошення Незалежності України почала відновлювати це ремесло. Майстриня вже померла, але її справу продовжує дочка — теж Марія. Саме вона й організувала цей рекорд, а ми допомогли його втілити. Люди підтримали, адже такими досягненнями підкреслюємо, що ми — українці, і що гердани — наш код. Кожна бісеринка — це людина, а сплетені ниткою бісеринки — це наша єдність і ключ до перемоги”.
Після служби Божої у храмі всі учасниці рекорду пройшлись у вишиванках і герданах центром села.
“Встановлений у Прокураві рекорд — унікальний, — каже експерт Національного реєстру рекордів України Павло Горішевський. — Ми планували залучити 100 людей, це мінімальна кількість осіб для встановлення рекорду. Але результат перевершив очікування — аж 406 жінок одягнули традиційні гердани”. До слова, у липні цього року Міністерство культури та інформаційної політики внесло гердан до списку нематеріальної спадщини України. Організатори фестивалю кажуть, що працюють над тим, аби він став ще й спадщиною ЮНЕСКО.
