Асортименту їхніх страв міг би позаздрити навіть ресторан — тут і голубці, і тушкованки, і млинці, і вареники, і ковбаси. У багатьох мешканців села Авратин близькі чи знайомі нині на передовій. Тож смачними пакунками підтримують найрідніших та їхніх побратимів уже понад три роки.
“Після 24 лютого ми взялись активно збирати продукти бійцям, плели маскувальні сітки. Також у холодну пору року виготовляли окопні свічки. Встановили у магазині скриньку, куди небайдужі клали гроші. Так назбиралася сума на порося. М’ясо ми переробили на потреби армії, — розповідає волонтерка та завідувачка клубу Людмила Лисюк. — Тепер продукти нам дають місцеві фермери, дещо купуємо за зібрані гроші. Активно допомагають і жителі села, які виїхали до Німеччини”.
Одна з найпопулярніших страв серед бійців — вареники. “Часто воїни замовляють млинці з різними начинками, пампушки, котлети, голубці, ковбаси, бендерики й біляші. Холодно, їсти хочеться більше, а ці страви ситні та смачні, — додає співрозмовниця. — Цього року орендарі надали нам 600 кілограмів капусти, то левову частку ми наквасили для воїнів, адже у ній багато вітамінів. Коли є м’ясо та риба, то робимо тушкованки, які запаюємо у реторт-пакети. За минулий рік передали їх на фронт більш як 2200. Ще одна наша коронна страва — кров’янка, захисникам вона дуже смакує”.
Приготовлені смаколики авратинці відсилають на передову через волонтерів, щотижня в середньому виходить 20 ящиків, кожен вагою 28 — 30 кілограмів. За словами пані Людмили, їхнє село — невелике, тут близько 280 жителів. І більшість активно допомагає фронту.
“Вихідні у нас лише в суботу та неділю, а в будні робота кипить від ранку до пізнього вечора. Майже у кожного — рідні на війні, тому мусимо працювати й допомагати. От мій чоловік з перших днів служить, — зауважує Людмила Лисюк. — Бійці дякують нам за поживні домашні страви, надсилають прапори з підписами, зібрали таких уже вісім. А нещодавно одна з бригад відзначила нас медаллю за благодійність. Звісно, буває важко, бо в кожного є ще й основна робота, господарство. Пам’ятаю, якось сіли ліпити вареники, а світло вимкнули. Ми з односельчанками дістали ліхтарики, помолилися — і до роботи”.
