63-річна Любов Павлюк мешкає у селі Креховичі. Спеціальної освіти (будівельної чи художньої) не має. Зате має велике бажання створювати унікальні скульптури з натурального каменю.
“Одного разу побачила в магазині невеликий фонтанчик для кімнати й вирішила, що в мене буде такий же, але більший. І що я сама викладу його з каменю”, — розповідає. Тож невдовзі без жодного креслення чи малюнка пані Люба змайструвала кам’яний фонтан заввишки три метри. Щоправда, коли в хаті недавно робили ремонт, то фонтан вирішили розібрати. Але матеріал не пропав. Жінка створила з нього скульптури на подвір’ї — обклала камінням старі поламані машинки онуків. Потім був колодязь у формі стародавнього палацу, кам’яна гойдалка, кошик з грибами. Далі — добрий дракон, якого мисткиня тепер називає охоронцем обійстя.
“Чому взялася за дракона? Напевно, тому, що розпочала роботу в рік дракона, — пояснює. — Хоча у жодні гороскопи не вірю”. Основою для скульптури став будівельний пінопласт. “Із нього я вирізала основу. У пінопласт вклала металеві трубки діаметром 8 та 10 міліметрів, щоб форма була, — каже майстриня-аматорка. — Якби каміння накласти лише на пінопласт, він би під вагою розламався”. На кожну частину дракона прикарпатка підбирала різні камінці. Матеріал для роботи, попри те, що в селі є річка та каміння біля неї, пані Люба купує. “Мені привозять звичайний шутер (будівельне каміння з піском. — Авт.). Я відбираю каміння певної форми, сортую: велике — на одну купу, маленьке та середнє — на іншу. А ще добираю камінці за формою та кольором: круглі, продовгуваті, овальні; білі, чорні, коричневі”. Кожен камінчик жінка прочищає від піску, ретельно промиває та висушує. Усе це робить на власному подвір’ї.
На пінопласт з металевими трубками майстриня клеїла ще й спеціальну сітку, а потім прикріплювала до неї каміння за допомогою морозо- та водостійкої будівельної суміші. Дракона, що має заввишки один метр, встановила на кам’яному мурованому паркані. Тепер пані Люба робить статую майже триметрового велетня зі змією на плечах. Над кожною скульптурою працює від одного до шести місяців.
Біля кам’яного обійстя прикарпатки часто фотографуються односельці й приїжджі. Кажуть, що воно радше нагадує музей під відкритим небом. Пані Люба нікому не відмовляє, радо спілкується з гостями. “Своїми скульптурами я хочу тішити себе, рідних та гостей, бо ми живемо у непростий час і має бути щось красиве, казкове, незвичне. А ще хочу залишити згадку про себе онукам та прийдешнім поколінням”, — підсумовує майстриня. І зауважує, що має ще чимало ідей для нових кам’яних скульптур.
