10 альпіністів з Києва, Львова, Харкова, Дніпра й Луганщини підкорили найвищу точку крижаного континенту. Двоє учасників сходження розповідають про труднощі, які довелось долати на шляху до цієї
мети.
Знайомтеся. 43-річна мешканка Дніпра, підприємиця Ірина Караган. Вона захопилась горами у підлітковому віці. За плечима жінки, зокрема, сходження на найвищі гори різних континентів: Аконкагуа (Південна Америка), Монблан (Європа), Еверест, Мера Пік (Азія), Кіліманджаро (Африка). Також Ірина підкорила найвищий вулкан у світі — Охос-дель-Саладо (Чилі). Наступною у списку бажань була найвища точка Антарктиди — гора Вінсон, 4892 метри над рівнем моря.
А це — 55-річний Ігор Яськевич, бізнесмен зі Львова. Він з дитинства займався різними видами спорту. Влітку 2019 року пішов на Монблан, потім — на Кіліманджаро, Арарат, вулкан Охос-дель-Саладо, Еверест. І ось нещодавно повернувся із піку Антарктиди.
“У Південній півкулі тепер літо, це єдиний період, коли можна туди потрапити”, — каже Ірина Караган. В Ірининому плані підготовки до сходження не було нічого незвичного, адже вона щодня дбає про фізичну форму. Її режим — це регулярний біг на 5 — 10 кілометрів, плавання, заняття у тренажерному залі. Сходження тривало три дні (й один день — спуск). Щодня альпіністи проводили в дорозі 6 — 8 годин.
“Зранку запарювали чай у літрових термосах. Кожні півтори години зупинялись, аби підкріпитись. Їли енергетичні батончики, шоколадки, які важливо було тримати за пазухою, аби не замерзали, — каже альпіністка. — Усі речі (намети, газові пальники, спальники, харчі) кожен віз на пластикових санях”.
Вечорами альпіністи ставили намети й готували страви з напівфабрикатів у “кают-компанії” (найбільший намет). У верхньому таборі, що ближче до піку, топили сніг, аби залити окропом сублімовану їжу.
“Найбільше під час схоження дошкуляв холод — мороз близько 40 градусів, сильний вітер, — каже Ірина. — На вершині ми обморозили собі пальці, коли робили фото... А ще в Антарктиді — дуже агресивний ультрафіолет. Тож навіть у хмарну погоду обгорала шкіра обличчя, сонцезахисні креми не рятували”.
Найбільше під час схоження дошкуляв холод — мороз близько 40 градусів, сильний вітер.
“А я тепер лікую обмороження пальців правої руки. На двох із них з’явилися некрозні прояви. Ось така плата за пригоду”, — каже Ігор Яськевич.
Зі слів альпініста, обмороження можна було уникнути, якби не довелося відчищати гірськолижну маску. “Але важливіше для мене було берегти очі, — пояснює він. — Ушкодив їх ще на Кіліманджаро, коли зняв окуляри, аби подивитись на схід сонця. Потім на Евересті перевів окуляри в режим гіпервентиляції, а вітер і кришталики льоду ушкодили сітківку. Тоді я 12 годин на праве око майже не бачив. Зір вдалося поновити завдяки спеціальним краплям, які мав із собою...”
І Ігор, і Ірина нині переводять дух після дуже важкої, але через це не менш захопливої мандрівки. І, попри все, в їхніх планах та мріях — ще багато вершин і пригод!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про плюси та мінуси угоди про вільну торгівлю з Туреччиною
