У березні 2022 року 90-річну Катерину Теплюк з окупованої Богданівки, що на Київщині, евакуювали в немічному стані. Син забрав стареньку маму до себе у США — в Бостон. Але невдовзі бабуся знудьгувалася на американському континенті й вирішила повернутися в Україну.
Пані Катерина народилася далекого 1934 року. На своєму віку пережила німецьку окупацію і не сподівалася побачити ще одну війну. У Богданівку російські загарбники ввірвалися 8 березня 2022 року. Наступного дня під час артилерійських обстрілів пошкодили трансформаторну підстанцію, у селі зникла електроенергія. А 10 березня влучили в газопровід і припинилося постачання блакитного палива.
“У мене в хаті не було на чому готувати їсти, — каже бабуся Катя. — Від холоду й голоду рятували сусіди. Зокрема, Наташа потайки від російських солдатів приносила домашній хліб, Галя — щодня каструльку вареної картоплі та відро окропу, біля якого я сиділа й грілася. Інші сусіди заряджали мобільний телефон від акумулятора, щоб могла спілкуватися з родичами. Ледве пережила десятиградусні морози”.
З окупованого села Катерину Теплюк 23 березня допоміг вивезти сусід. Вона була геть немічна. Син Іван із сусідом вели стареньку попід руки, а невістка йшла ззаду й допомагала переставляти свекрусі ноги. Щойно бабуся оклигала, молодший син Віктор забрав її до себе в Бостон. Та жінка не змогла прижитися за океаном і повернулася в Україну. Щоправда, не в рідне село. Через шість днів після евакуації на її обійстя прилетів ворожий снаряд, згорів хлів, а в хаті повилітали всі вікна.
Тож старенька переїхала в місто Березань Броварського району, де мешкає старший син Іван з родиною. Пенсіонерка не хотіла завдавати клопоту його сім’ї, тому попросила, щоб їй орендували окреме помешкання.
“Попри те, що свекруха ледве з костурами пересувається по квартирі, часто мене просила, щоб знайшла для неї якесь заняття, — каже невістка Світлана Теплюк. — Минулої осені волонтери нашої громади звернулися до небайдужих містян із закликом шити адаптивну спідню білизну для поранених бійців. А мама чоловіка свого часу 19 років працювала на швейній фабриці, тож погодилася шити труси на липучках, які подібні до памперсів. Тільки попросила мене, щоб свою тканину привезла, бо переживала, що якщо раптом зіпсує, то її волонтери будуть сварити. Спочатку бабуся Катерина шила на електричній машинці, але та декілька разів виходила з ладу. Тож волонтери передали їй стару механічну “Подолку” з нижнім приводом. Ми прилаштували до неї електричний двигун, але оскільки свекрусі важко ногою натискати на педаль, то вона пристосувалася це робити рукою”.
Тепер Світлана за шаблоном кроїть окремі деталі-заготовки для адаптивних трусів, а бабуся зшиває їх у готові вироби. Невістка вдень працює на роботі, а вечорами пришиває липучки — на кожен виріб по 12 штук, щоб пораненим бійцям було зручніше.
“Для госпіталів передали вже дві сотні готових виробів, — каже Світлана Теплюк. — Це маленька крапелька в морі того, що потрібно нашим захисникам. Але бабуся Катя безмежно радіє, що й вона своєю працею наближає таку довгоочікувану перемогу”.
