Заслужена майстриня спорту, знана тренерка після початку великої війни з трьома дітьми й свійськими тваринами з Харкова переїхала на Прикарпаття. Нині Катерина працює в обласній дитячо-юнацькій спортивній школі. А ще спортсменка на прохання волонтерів дає майстер-класи зі стрільби з лука пораненим воїнам. Все відбувається на подвір’ї Івано-Франківської обласної клінічної лікарні.
“Стрільбою з лука зацікавилися багато хлопців, вони виходили з палат, дуже хотіли спробувати, — розповідає тренерка. — Мені працювати з ними легко, вони хочуть стріляти. Коли одного разу ми поставили на щит портрет Путіна, то була велика черга поцілити йому в чоло”. Цікаво, а як проходить майстер-клас?
Воїни беруть спеціально налаштовані для них луки, припасовують сумки зі стрілами. У 37-річного Івана Романа ампутована рука, нога, він майже не бачить. “Та Іван сильний. Вірю, що стане на ноги, буде ходити. Стрільба з лука йому дуже допомагає морально”, — каже дружина Лариса.
Тренерка підходить до Іванового візка, тримає лук, а чоловік зубами натягує тятиву. Вжиииик! Стріла летить і потрапляє у “вісімку”! Неймовірно, зважаючи на те, що воїн майже не бачить. “Іван хотів стріляти. Але як? Спочатку я казала йому, щоб впирався правою рукою в лук, а я допомагала, заміняла ліву руку, — пояснює Катерина Дубровіна. — Це було нелегко. Та ви ще не знаєте Івана. Як чогось захоче, то... Одне слово, нам усе вдалося”.
“Ми з Миколаєва, — розповідає дружина Лариса. — Чоловік ще в АТО воював. Коли орки знову на нас посунули, був у складі 79-ї миколаївської десантно-штурмової бригади. Служив на Донеччині водієм. Як забирав поранених, у вітрове скло машини влетів дрон-камікадзе. Іванові відірвало руку. Згодом у дніпровському госпіталі довелося ампутувати й ногу. Він майже втратив зір”.
Іван лікується в Івано-Франківську з січня 2024-го. Катерина вважає чоловіка дуже перспективним спортсменом. “Ним ще буде пишатися Україна не лише як воїном, але і як паралімпійцем, — запевняє. — Кілька тижнів тому на міських змаганнях він посів четверте місце. І це лише початок, еге ж!”
Своєї черги чекає 27-річний харків’янин Михайло Дамаскин, який воював на Херсонському напрямку. У чоловіка травмований хребет та нога. Стрільбою з лука займається з грудня минулого року. Зараз чекає результатів відбору на “Ігри нескорених”, що відбуватимуться в Канаді.
“А я — просто Зірка”, — каже з усмішкою ще один воїн на візку. Запитую, чи він зірка спорту. “Ні, — мовить 49-річний захисник. — Прізвище в мене Зірка, козацьке. А звати Олександром. Я з Дніпра, в мене там зараз діти й дружина, а воюю з 2014-го. Як кацапи хвости підняли, то я сказав на роботі: “Йду Україну захищати, хоч звільняйте мене, хоч відпускайте”. Воював Зірка у батальйоні “Дніпро-1” та у складі 53-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. В Авдіївці був поранений, пів року вже лікується. У чоловіка ампутована одна нога. Друга кінцівка теж була в поганому стані. Та завдяки стрільбі з лука Олександр навчився спинатися на цю ногу й тримати рівновагу.
За словами Катерини Дубровіної, стрільба з лука додає воїнам упевненості в собі, розвиває витримку, є своєрідною медитацією для них. Спортсменка переконана, що її учні стануть призерами і переможцями багатьох змагань. “А я не дуже хочу на змагання. Хочу до побратимів, — вклинюється в розмову Олександр Зірка. — Бо на те я і козак, щоб нечисть з України гнати, а потім працювати, онуків ростити. Одне слово, спокійно жити. А що ноги нема, то пристосуюся. Аби мир був, здоров’я й сила”.
