До села з’їхалися господарі не лише з Івано-Франківщини, але й Чернівеччини. Зустріч відбулася у присілку Завоєли, біля знаної туристичної принади — каменя Довбуша.
За словами співорганізатора заходу, художника Миколи Яцурака, ініціював її молодий космацький господар Микола Вардзарук, який мріє про відродження конярства в українських селах. Він написав про свою ідею у соцмережах. “Думав, що прийдуть до 10 господарів і приведуть декілька коней, — каже пан Яцурак. — Але на “з’їзді” зібралося понад 100 гривастих. Гріх було, звісно, втратити таку нагоду й не провести збір на військо. Нам вдалося зібрати 44 900 гривень для ЗСУ”. Були тут і звичні для краю коні гуцульської породи, і коні-ваговози, і гібридні породи.
27-річний Микола Вардзарук розповідає, що його дід і тато тримали гривастих. Він навіть ще добре ходити не вмів, а батько вже садив його в сідло. Нині в господаря є Лисий — кінь гуцульської породи. Микола з ним робить десятки справ у своєму господарстві й допомагає сусідам привезти сіно, дрова, урожай з городів, будівельні матеріали, продукти, вивезти органічні добрива в поле. Гроші за це майже не бере, бо згодом ці люди допомагатимуть при потребі йому. “А ще конями молодята в Карпатах нерідко їдуть до шлюбу, родини — на свята, везуть гривасті й померлих в останню дорогу”, — зауважує мій співрозмовник.
Щоправда, утримувати в господарстві хоча б одного коня — справа недешева. За словами пана Вардзарука, свого гривастого він тричі на день годує. На добу кінь з’їдає до п’яти-восьми кілограмів вівса, два оберемки сіна й випиває до 30 літрів води. Смаколиками і своєрідною винагородою за добру роботу для коня є цукерки, печиво, шматочки цукру. А ще біля тварини постійно мусить бути спеціальний лизунець, який потрібен для поповнення солі в організмі. Господар пояснює: коли гривастий працює і пітніє, то з потом виходить і сіль. Чоловік щодня вичісує тварину “жгреблом” — металевою щіткою, підстригає хвіст, аби не бруднився, ретельно розчісує гриву. Раз на два-три місяці господар міняє коневі підкови й чистить копита. Каже: у Космачі є місцевий коваль, який майстерно виконує цю роботу. Підкувати гривастого нині коштує півтори тисячі гривень.
Добра упряж теж дорога й вартує 800 — 1500 доларів. А за воза й сани доведеться заплатити в середньому 15 — 25 тисяч гривень. Якщо власник тварини ще й їздить верхи, то потрібні додатково вуздечки, віжки, шори, сідло. “А на свята коням заплітають гриви й прикрашають голови китицями з червоних або синьо-жовтих вовняних ниток, — додає Микола Яцурак. — Китиці чіпляють на два боки від вуздечки, іноді одну — біля основи хвоста. Здавна у Карпатах (і не тільки) вважають, що ці прикраси є оберегами від злого ока”.
Вартість дорослих коней і кобил залежить від віку, стану їхнього здоров’я й породи. Але середня ціна доброго гривастого стартує від 35 тисяч гривень. Породисті тварини можуть коштувати й до 100 тисяч! Ініціатори заходу кажуть: після війни планують провести великий фестиваль коней у Космачі, щоб вшанувати їх. Адже без цих гривастих помічників у гірській місцевості — ніяк.
