Олена Ярошенко ще у далекому 2006 році заснувала власну агенцію з організації весіль у Запоріжжі. Цим заробляла на життя. Коли в 2014-му розпочалася війна, стала допомагати переселенцям і військовим.
“Воїни, зокрема із Запоріжжя, знали, що я займаюсь весіллями. Коли приходили у відпустку, то звертались до мене за консультаціями. У них було мало часу для підготовки до чи не найголовнішого дня у своєму житті, — розповідає Олена Ярошенко. — Отак і зародилась ідея весільного волонтерства. Я зібрала команду, салони дарували сукні, вишивальниці — рушники, відгукувались ресторатори, візажисти й кондитери. Пригадую, як безплатно організувала для воїна весілля майже за 200 тисяч гривень”.
Олена Ярошенко каже, що чимало церемоній назавжди закарбувались у її пам’яті. “У 2020 році я влаштовувала весілля для пари, яка познайомилась у соціальній мережі. У нареченої була донька-підліток. Вона не сприймала маминого нового чоловіка. І ось на весіллі я кажу таку фразу: “Зараз наречений зробить пропозицію ще одній дівчині”. Чоловік розвернувся, став у цей момент на коліно перед донькою коханої, розкрив коробочку, а там було сердечко на ланцюжку, і сказав: “Я прошу тебе стати моєю донькою”. Всі плакали. Той момент назавжди змінив їхні стосунки”, — ділиться спогадами.
А одного разу в соціальній мережі Олені написав хлопець. “Він попросив допомогти зробити пропозицію коханій, їй було лише 16 років, — каже моя співрозмовниця. — Усе пройшло бездоганно, юнак подарував дівчині обручку, для неї це був сюрприз. На освідченні були батьки, фотограф. А через два тижні я дізналась, що наречений загинув”.
Під час повномасштабного вторгнення Олена Ярошенко переїхала до Хмельницького й вже тут продовжила організацію безоплатних весіль для військових. Каже, що не всі схвалюють її ініціативу.
“Коли шукала нову команду, дехто говорив: “Навіщо ви це організовуєте безплатно? Ми на цьому заробляємо”. Мабуть, не до всіх дійшло, що в нашій країні страшна війна. Може, хтось і заробляє на таких церемоніях, а я таким чином віддячую воїнам, які нас захищають. Я організувала понад сотню весіль, і мені це дає натхнення працювати далі й допомагати людям. До речі, ми надсилаємо безплатно сукні та аксесуари нареченим по всій Україні, в тому числі й на передову. Тобто даємо їх на прокат”, — зазначає жінка.
Нещодавно Олена й сама стала на весільний рушник. Зі своїм коханим Володимиром познайомилась вісім років тому в зоні АТО. Чотири роки тому вирішили побратися, однак весілля довгий час відкладали.
“Володя робив мені пропозицію двічі й все затягнулось на роки. Та минулого місяця ми вже остаточно вирішили розписатись. Я зізналась про це подругам. І вони вмовили мене зробити весілля. Чесно кажучи, було важко на власному весіллі відключити в собі організатора й перебувати в ролі нареченої”, — усміхається Олена. Й додає, що вестиме свій весільний проект для військових навіть після нашої перемоги. Щоб показати: кохання таки перемагає!
