За плечима 43-річного Івана Халуса з Долини, що на Прикарпатті, — бої на Харківщині та Донеччині. Навесні минулого року на Ізюмському напрямку стрілець 95-ї бригади отримав тяжке поранення, його визнали непридатним до служби. Коли чоловік повернувся до цивільного життя, вирішив усіляко допомагати ЗСУ. Декілька місяців тому власним коштом він створив дерев’яну скульптуру в пам’ять про загиблих побратимів. Нині ж здолав уже понад 950 кілометрів пішки, збираючи кошти на необхідні для своєї бригади речі. Кінцева точка його маршруту — гора Говерла.
...У перші дні великої війни Іван Халус, батько трьох неповнолітніх дітей, добровільно звернувся до військкомату. Його відправили на навчання на Яворівський полігон.
“Я пережив там ракетний удар 13 березня 2022 року. Отримав першу контузію. Потім був Житомир і навчання у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, а далі — передова. За те, що займався виготовленням виробів з дерева, отримав позивний “Скульптор”. Біля села Довгеньке на Донеччині потрапив під обстріл. Із двома побратимами дивом вибрались із того пекла, дісталися до стабілізаційного пункту. У мене діагностували черепно-мозкову травму, п’ять контузій. Після тривалого лікування з армії мене комісували, дали другу групу інвалідності. Ще на війні поклявся, якщо виживу, то створю із дерева скульптуру в пам’ять про загиблих героїв 95-ї бригади. І слова дотримав. Вона височіє у парку Житомира. Поруч розмістив скриньку для пожертв. Вдалось зібрати кошти, за які купив медикаменти, тепловізор, саперні лопатки, продукти й турнікети для моїх побратимів”.
Щоб закрити потреби бригади й зібрати 720 тисяч гривень на рації, Starlink, антидронову рушницю та автомобіль для евакуації, Іван Халус наважився на піший марафон із Долини до Житомира.
“Мене надихнули два ветерани, які на протезах йшли один одному назустріч із Києва та Житомира заради збору для ЗСУ. Побачивши їх, зрозумів, що теж справлюсь, бо для своїх побратимів готовий на все, — додає Іван Халус. — Але отримані на полі бою травми таки дались взнаки. Почались проблеми із суглобами, тому останні 150 кілометрів діставався автостопом до Житомира. Там допрацював свою скульптуру вже на милицях. Після чого звернувся до медиків, і через два дні повернувся у “стрій”, але вже на одній милиці. І ось йду знову в бік Прикарпаття. Здолав вже Бердичів, Вінницю, Тернопіль, Хмельницький, Львів... За день проходжу приблизно 40 кілометрів. А загалом уже здолав понад 950 кілометрів”.
Івана приємно вражають люди, які запрошують його до себе безплатно переночувати. “Днями написали мені з однієї громади, що вже чекають, аби нагодувати й задонатити. Але все ж помітив, що люди трохи розслабились, втомились від війни, тому своїм пішим ходом хотів би звернути увагу на те, що вона триває і маємо тут, у тилу, наближати перемогу. Моя кінцева точка — Говерла. Розгорну там стяг, вигукну “Слава Україні”, пом’яну полеглих і знову до роботи — збирати гроші для своїх побратимів. Якщо не маю здоров’я бути ефективним на передовій, то хоча б буду корисним”.
