Коли синочку Ольги Бенди з Білогородки, що на Київщині, було майже два роки, вона долучилася до лав 72-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. В Авдіївці у 2017 році під час ворожого обстрілу зазнала важкого поранення й втратила ногу. Після реабілітації та протезування Оля не лише вийшла заміж і вдруге стала мамою, а й почала бігати марафони. А рік тому мужня ветеранка захопилася грою у ампфутбол і вже виступає за нашу жіночу збірну.
Ольга родом з Вінниці. Росла у багатодітній сім’ї. Згадує, що, коли почалися Майдан, а потім АТО, була при надії. Але життя з першим чоловіком не склалося. “Якось випадково натрапила на рекламу, що в армію набирають охочих. Загорілась бажанням піти служити. Сказала про це мамі, й вона підтримала моє рішення, — розповідає 32-річна Ольга Бенда. — За кілька днів зібрала всі документи, пройшла медогляд і поїхала на полігон у Васильків. Але через те, що посади мені не знайшлось, відправили додому. Та наступного дня передзвонили з обласного військкомату й запропонували бути кухаркою. Синові Дмитру було майже два роки, коли я підписала контракт і поїхала на навчання у Старичі. Пройшла курс молодого бійця, навчилась користуватися польовою кухнею. Потрапила у 72-гу окрему механізовану бригаду. Служила спершу в Бахмуті, потім — в Авдіївці. Хлопцям дуже смакували мої запечена картопля із салом, сиром, плов, макарони з підливою і тушкованкою”.
14 травня 2017 року Ольга Бенда зазнала важкого поранення. “Пам’ятаю, тоді спала в кімнаті. Раптом посипалась глина. Дивлюсь — дверей нема, металеве ліжко викрутило. Знову вибух. Падаю від хвилі й кличу на допомогу, — згадує Ольга. — Боліла нога, але я не зважала і стрибала по кімнаті, аби врятуватись. Прибіг побратим, і мене винесли у безпечне місце, взялись надавати меддопомогу. На жаль, ліва нога до коліна була роздроблена. Благала медиків зробити все, аби врятувати її. Проте травма була надскладна, і ногу ампутували. Не відразу до мене дійшло, що я без ноги. Якось зайшла санітарка, і я попросила її поправити ліву ногу. А та відказала: “Ти хіба не бачиш, що з тобою сталось?” Глянула, а ноги до коліна нема. Стала плакати. Два дні мене мучили фантомні болі. Але я опанувала себе. Думала тоді: найважливіше, що вижила. Війна подарувала мені не лише біль. Там я зустріла Олексія, він служив у моїй бригаді гранатометником. Після поранення коханий мене дуже підтримав, був поруч, коли мені зробили п’ять складних операцій та поставили протез. Невдовзі ми побрались, і на Різдво 2021 року народився наш менший син Марк. Завдяки коханому я долучилась до спорту: опанувала серфінг, стала кататись на роликах. На протезі здолала навіть десятикілометровий марафон морської піхоти у США”.
Після початку повномасштабного вторгнення чоловік Ольги далі боронив країну від окупантів. Проте із січня 2023 року він вважається безвісти зниклим.
“Олексія востаннє бачили під Кліщіївкою на Бахмутському напрямку. Вірю, що він повернеться. На честь коханого зробила тату-вишиванку, — каже Ольга Бенда. — Рік тому мене запросили в спортивний табір і розповіли, що є можливість грати на милицях у жіночий футбол. Я зацікавилася і поїхала на тренування до Польщі. Спочатку не все вдавалося, бо ходити на милицях ми вміли, а ось вести м’яч, віддавати його виявилось непростим завданням. Але коли забила перший гол, то дуже раділа. Після повернення з Польщі вже не уявляла себе без ампфутболу. Нещодавно сформували збірну із семи дівчат. Нас запросили на чемпіонат світу в Колумбії, який відбудеться у листопаді цього року. Тому активно тренуємось, щоб повернутися з перемогою”.
