Капелан також допомагає цивільним, які перебувають у районах бойових дій і пережили окупацію. Разом із ними молиться за перемогу України в цій війні. Зізнається, не раз і сам був на волосині від смерті.
“Пам’ятаю, як у дитинстві бабуся переписала “Псалом 90” на аркуш паперу й поклала мені до кишені, — розповідає 54-річний капелан і волонтер Дмитро Коханевич. — Ця молитва була зі мною поруч, коли навчався у льотному училищі, й коли надворі були лихі 90-ті. Кожного дня згадував настанови дідуся та бабусі й молився. З часом вивчив молитву напам’ять, але все ж тоді я ще не розумів, наскільки важливо бути ближчим до Бога. Він мене, до речі, не раз рятував від смерті. Вперше це сталося у Москві, тоді я вів не надто правильний спосіб життя, про що гірко шкодую... Машину, в якій їхав, розстріляли з двох автоматів. Дві кулі пройшли навиліт, я вижив. Друзі, які все це бачили, казали, що я народився не в сорочці, а у бронежилеті. Зрештою, у 37 років я прийшов до Господа, закінчив пасторську школу й служу людям”.
Після повномасштабного вторгнення Дмитро Коханевич роздрукував молитви та роздавав їх у Києві тим добровольцям, які вирішили служити в територіальній обороні.
“Я не міг взяти до рук зброю, але намагався бути корисним. Кошти, зібрані на будівництво храму та власні заощадження, витратив на купівлю двох машин для бійців. Розумів, що моя місія — бути поруч із тими людьми, яким важко”, — розповідає пастор.
Невдовзі Дмитро Коханевич пройшов відповідне навчання і вже майже два роки є військовим капеланом. Їздить до бійців по всій лінії фронту, щоб підтримати їхній бойовий дух. Часто навідується до Куп’янська, де в одному з храмів проводить богослужіння.
“Везу допомогу не лише бійцям на фронт, а й цивільним на Харківщину, Донеччину. Туди, де люди живуть у підвалах, де багато крові та болю. Коли чую про пережите, плачу разом з ними, — розповідає Дмитро Коханевич. — Помітив, що найважче переживають війну літні люди, вони не можуть зрозуміти, що відбувається і за що це все. У такі моменти просто обіймаю їх та молюсь. Багато звернень від дружин бійців, які діляться, що на фронт чоловік пішов одним, а повернувся вже іншим. Тут я працюю не лише як пастор, а й як психолог. Раджу не накопичувати злість, бо вона з’їдає зсередини. Краще конвертувати злість у добро, гарні справи. А ще важливо каятись. Саме тому прошу захисників: якщо відчуваєте, що в чомусь неправі, треба висповідатись. Чисте серце чує краще. Тож у відповідальний момент, а на фронті таких багато, вони обов’язково почують підказку від Всевишнього”, — запевняє капелан.
