У дитини раптово погіршився загальний стан, перестали працювати нирки, а ліва рука набрякла й потемніла. Тож перші дні лікарі боролись за порятунок життя хлопчика.
• Пацієнт: Святослав Боровський
• Вік: 4 роки
• Зріст: 106 см
• Вага: 15,6 кг
• Скарги: відмирання шкіри лівої руки, сповільнення росту кінцівки, викривлення кисті та пальчиків.
ЕТАП 1: З ЧОГО ВСЕ ПОЧАЛОСЯ
Друга вагітність у вінничанки Яни Боровської протікала добре. Але медики переймались тим, що, за результатами обстежень, малюк мав невелику вагу. Відтак скерували її до відділення інтенсивної терапії лікарні імені Пирогова.
“Святославчик народився 31 липня 2020 року із вагою 2050 грамів і зростом 48 сантиметрів. Та, попри навіть меншу вагу, ніж прогнозували лікарі, його показники були в нормі. А за шкалою Апгар стан синочка оцінили у вісім балів з десяти — це доволі високий показник, — розповідає 38-річна Яна Боровська. — Мені сказали, що, мовляв, у малюка не сформувався жировий прошарок і саме через це в нього нестача маси тіла. Але дитина самостійно дихала, смоктала молоко, все було добре”.
ЕТАП 2: ПЕРШИЙ ДІАГНОЗ
Попри те, що після народження немовлята зазвичай дещо втрачають вагу, в Святослава на другу добу життя цей показник взагалі не знизився. Проте медики декілька разів брали в нього аналіз крові на визначення рівня цукру. “Пояснювали, що в дітей з малою вагою можуть бути коливання цього показника, — пригадує пані Яна. — І хоча мені не казали про якісь проблеми, пізно ввечері поставили крапельницю, пояснивши, що то глюкоза — для профілактики коливань рівня цукру. А я — вчителька початкових класів, у медицині не зналась, то й довіряла медикам. Близько третьої години ночі малюк став капризувати, плакати. Підійшла до ліжечка й побачила, що ліва рука, до якої було під’єднано крапельницю, сильно набрякла”. Породілля покликала медсестер. Ті запевнили: нічого страшного, іноді таке стається, зробимо компреси й минеться. Малюка забрали. “На руці синочка почали з’являтись плями, шкіра стала темною, піднялась температура до 38 градусів, — розповідає мати. — Лікарка, що прийшла на зміну, забила на сполох”. У понеділок зранку зібрали консиліум.
“Судинні хірурги поставили діагноз: “підшкірна гематома”. А лікар перинатального центру сказав: “У нього тромбозик”. Хоча аналізів ніяких не робили, — запевняє батько Віталій Белішов. — Лікарі почали вводити дитині препарат для розрідження крові в праву руку — на згині. Але там також з’явилась реакція, тож швидко припинили ін’єкцію. Згодом на цьому місці теж почав утворюватись некроз”.
ЕТАП 3: У ПОШУКАХ ІСТИНИ
Життєві показники немовляти різко погіршувались. Того ж дня дитину відвезли реанімобілем до відділення інтенсивної терапії обласної лікарні. За словами матері, з попереднього медзакладу їй не дали ніяких виписок. Але тоді, через стресовий стан, вона про це навіть не думала.
“Там зробили аналіз крові й виявили, що рівень тромбоцитів у нього критично низький (наближався до нуля). Отже, діагноз, який поставили в лікарні імені Пирогова, був хибним”, — зауважує батько.
У Святослава перестав працювати кишківник, почали відмовляти нирки, його підключили до апаратів, зокрема штучної вентиляції легень. “Нам повідомили, що в дитини почався некроз, який дуже швидко охопив усю ліву руку, — ділиться Яна Боровська. — Мене пускали в реанімацію лише ввечері на 20 хвилин. Стан дитини був вкрай важкий. Казали, що шансів на порятунок немає. Лікарі робили все можливе, але нічого не допомагало. Це були страшні десять днів, щоразу мене попереджали: може статися найгірше. Мовляв, якщо нирки не запрацюють, вони не в змозі будуть урятувати дитину”.
Для того, аби відновити роботу нирок, батьки придбали дорогий препарат. Через добу стан дитини став покращуватись. “Окрім того, на лівій руці Святослава зробили надсічки (аби звідти виходила рідина, яка могла спровокувати важку інтоксикацію організму) — вона була синя з кров’янистими підтоками. Лікарі знову сказали, що це — некроз”, — пояснює пані Яна.
Через два тижні, стабілізувавши стан маленького пацієнта, його почали готувати до складної операції. Батьків попередили, що може постати питання ампутації руки. Лікарі не давали ніяких гарантій, пояснили, що лише під час операції стане зрозуміло, чи некроз не пошкодив м’язи, від цього залежав хід оперативного втручання. Мати підписала згоду.
Під час операції хірурги зняли шкіру зі всієї лівої руки — від долоні аж до плеча. Й вирішили боротись за порятунок кінцівки хлопчика, покрили її спеціальним матеріалом. “Відтоді я малюка не бачила — в лікарні хтось захворів на ковід, тож мене відправили додому”, — розказує мати. А першого вересня, коли старший син подружжя пішов до першого класу, меншому Святославчику провели чергову операцію, під час якої закрили рану, пересадивши його власну шкіру з ніжок на руку.
“Рука дуже швидко загоювалась. Для пришвидшення процесу ми купили препарат, що активовував ріст шкіри, — пригадує пані Яна. — Так через два місяці після появи Святослава на світ закінчилась перша частина нашого жахіття. 26 вересня мені нарешті принесли дитину, медсестри все ще вставляли йому зонд для харчування, але Святославчик уже тоді був дуже жвавим і витягнув трубки. Я наполягла, аби прикласти дитину до грудей, адже весь цей час зціджувала молоко, тож зберегла лактацію. А коли приклала сина до грудей, він став активно смоктати молоко”.
ЕТАП 4: ОСТАТОЧНИЙ ДІАГНОЗ
Маму з немовлям нарешті виписали додому. Здавалося, все найгірше позаду. “Але через місяць у сина зрослась пересаджена шкіра й рука перестала розгинатись, — провадить Яна Боровська. — Лише згодом нам пояснили, що на той час у протоколі лікування таких пацієнтів не було зазначено встановлення ортезу, аби зафіксувати руку й убезпечити від зростання шкіри. Тож уся проведена робота виявилась марною”.
Всередині листопада мама з дитиною потрапили до столичного “Охматдиту”. Святославу тоді було чотири місяці, він важив чотири кілограми. “Хірурги знову зняли шкіру з його лівої руки й розігнули її у правильне положення. А через днів десять після того під час наступного оперативного втручання закрили всю раневу поверхню шкірою з його ніжок”, — констатує пані Яна. Через півтора місяця реанімобілем їх транспортували до вінницької обласної лікарні. Вже там встановили ортез, зафіксувавши руку. А потім додому до Святослава приходив фахівець, який допомагав розпрацьовувати руку й відновлювати її функції.
“Але проблема в тому, що пересаджена шкіра не росла й не розтягувалася, — пояснює Яна Боровська. — Тож під час росту дитини потрібно було знову й знову пересаджувати шкіру, аби убезпечити від змін у кістках”. Після початку повномасштабного вторгнення мати з дворічним сином поїхала до Бухареста, тамтешні лікарі “доставили” у кількох місцях клаптики шкіри з ніг Святослава, аби рука могла рости. “За увесь цей час боротьби за порятунок синової руки лікарі запевняли, що крапельниця з глюкозою не могла призвести до таких наслідків, — каже пані Яна. — Тоді як є декілька препаратів, які при неправильному введенні й потраплянні поза вену можуть спровокувати некроз тканин. Тож наразі залишається невідомим, що саме тоді ввели нашому синові. Ми буквально жили в лікарнях, тож було не до пошуку винних. Але плануємо цим зайнятись”.
ЕТАП 5: ЛІКУВАННЯ
Тим часом з’явилась нова проблема. “У Святослава немає захвату лівої кисті, бо два ушкоджені некрозом пальчики (вказівний і середній) не розгинаються. Це сталось через те, що після першої операції їх не зафіксували. А великий палець і мізинець стоять у неправильному положенні, — розповідає мати. — До того ж його кисть вигнулась угору, та й загалом ліва рука відстала в рості від правої”.
Тож наприкінці минулого літа батьки звернулись до львівських лікарів. “До нас Святик потрапив у такому стані, коли неможливо було виправити проблему за короткий проміжок часу. Адже в нього була пересаджена шкіра всієї руки й вона перетворилась на суцільний рубець. Хлопчик лише трішки міг рухати пальчиками, кисть була вивернена догори й знерухомлена. А руку він не міг повністю підняти вгору через натягнення шкіри, — каже Леся Стрілка, опікова хірургиня лікарні святого Миколая (Перше ТМО міста Львова). — На зовнішній поверхні передліччя у нього був сильний фіброз — шкіра рубцево змінена й знерухомлена, що не давало кисті рухатись. Тож спершу з ним працювали фізичні терапевти. З’явився прогрес — почали відновлюватись рухи. Цього літа під час оперативного втручання хірурги висікли із зовнішньої поверхні передпліччя фіброзно змінені тканини (рубці), а рану закрили штучним синтетичним матеріалом”. А ще через чотири тижні закрили цю поверхню його власною шкірою, взятою зі стегна. За словами хірургині, синтетичний матеріал убезпечує фасції (сполучні тканини) та м’язи від проростання фіброзом. І хоча про результат такої операції можна судити лише через рік, проте на нинішній момент пересаджену шкіру вже можна взяти в складку. Отже, вона у майбутньому буде розтягуватись і не блокуватиме рухів руки. Це збільшує шанси, що ушкоджена рука дожене в рості здорову.
“Тепер працюємо з кистю — Святик уже може виводити її у нейтральне положення, хоч для того йому потрібно докладати зусилля, — радо ділиться Леся Стрілка. — У майбутньому знадобиться операція на пальчиках, аби вивільнити четвертий палець, який затиснутий між сусідніми. Ще потрібно буде проводити лікування ліктьового суглоба”. Незабаром до лікарні прибуде хірург зі Швейцарії, тож медики планують спільно розробити подальший план лікування хлопчика.
Фото надала Яна Боровська
За чотири роки Святослав переніс десять операцій. Тепер він носить ортез, працює з фізичним терапевтом. “Син — дуже активний і непосидючий. Любить кататись на велосипеді, ганяти з м’ячем, складати пазли, малювати, висіти на турніку. Але все це він робить однією рукою. Тож наша найбільша мрія — аби він міг рухати лівою кистю, — каже Яна Боровська. — Плануємо записати сина у спортивну секцію, у садок, адже він потребує спілкування з іншими дітьми. Бо коли старший братик сідає за уроки, Святослав береться за свої розмальовки й твердить, що також хоче йти до школи”.