Її рожевощокі ангелятка, кучеряві дітлахи й кумедні чоловічки прикрашають книги, календарі, торбинки, цукерки та ще бозна-який крам. Авторські роботи Євгенії Гапчинської не сплутаєш ні з чим... А як художниця підтримує свою фізичну форму?
— Пані Євгеніє, ви колись розповідали мені, що кожного ранку обливаєтесь крижаною водою. Цей “ритуал” нині актуальний?
— Я справді дуже багато років це робила й навіть ходила взимку купатися на Дніпро — в Гідропарк. Однак тепер стала лагіднішою до свого організму. І далі щоранку обливаюсь водою, але кімнатної температури. На відміну від крижаної, вона не робить тобі “стресу”, а навпаки — заспокоює. Адже нині важливо зберегти себе. Надовше.
— А йогою ще займаєтеся?
— Так, щодня. Пів години — зранку і пів години — ввечері. До клубів не ходжу, займаюсь удома. Оскільки захоплююсь йогою вже майже 25 років, то власного досвіду вистачає. Роблю скрутки, розтяжки і т. д. Можливо, завдяки цьому я ще тримаюсь. Чоловік же з 24 лютого 2022-го — на фронті. Пів року, з листопада по березень, був під Бахмутом... Втім, не хочу жалітися. Я ж не одна така сьогодні!
— Чи змінився якось ваш раціон?
— Загалом ні. Я й далі люблю каші: пшоняну, гречану, ячмінну, перлову й т. д. Змішую їх з вареною квасолею, зеленим горошком із морозилки або ж із нутом чи сочевицею. День — так, день — так. Вживаю також багато сезонних овочів. Кабачки, капуста, зелень, огірки. Останні можна просто розрізати і посолити. Смакота!
До речі, раніше я куштувала каші без нічого, а тепер додаю олію. Тобто стала більше вживати жирів. Можливо, тому погладшала. І якщо завжди мала приблизно одну й ту ж вагу — 45 кг, то останнім часом набрала два кілограми. Боротися з ними не маю бажання, тож навіть не зважаю. (Усміхається).
— М’ясо часто готуєте?
— Я його не люблю. Коли чоловік був удома, то я час від часу могла запекти шматок індички чи тушкувала яловичину. Тепер же смажу або куряче філе, або котлетки. Не для себе, а для п’ятирічної дитини. Те ж, що синочок залишить, я не викидаю (привчена з дитинства шанобливо ставитися до продуктів), а просто доїдаю. Це маленькі порції — грамів 50 — 70. Таким чином раз у тиждень у моєму раціоні є м’ясо, до якого загалом я байдужа.
— А до солодкого?
— Теж. (Усміхається). Богу дякувати, я його ніколи не любила. Знаю, що дехто їсть цукерки, тістечка та інші смаколики, щоб вгамувати стрес. Для мене ж заспокійливе під час війни — горішки. Знаєте, щоразу, коли лунає сирена повітряної тривоги, мене аж трусить. Та й дитинка дуже важко все переносить: кричить по ночах. (Зітхає).
— Мабуть, через регулярні нальоти на столицю вам і виспатись нормально не вдається?
— Ой, з цим дуже погано. Я все життя мало спала, а тепер — тим більше. Для мене це такий іспит! Однак, що б там не було, зранку треба вставати й збиратися до садочка. Потім, правда, вдень можу хвилин двадцять поспати, якщо вже зовсім уночі не вдалося відпочити... Тож, як усі нині, я буваю знесилена, “захекана”, змордована. Проте, дивлячись у дзеркало, щодня кажу собі: “Тримайся, мала!” І навіть намалювала таку картину. (Усміхається).