“Навіщо про це писати? Нікому не розповідай про те, що з тобою було. Це ж соромно”, — казали мені лише про ідею написати цей текст. Але я від неї не відмовилася. Коли задумуюся, що того вечора могла не вижити, розумію: я не маю чого соромитися, бо таке може статися з кожною жінкою. І саме відчуття сорому може завадити її порятунку.
ТОЙ ВЕЧІР
Той вечір я пам’ятаю туманно. Пригадую, що після сексу відчула різкий, пронизливий, незнайомий досі біль внизу живота. Мене це насторожило, але я не стала бити на сполох. Відпровадила свого хлопця на роботу і залишилася в ліжку. Думала, що причина такого стану — менструація, яка мала початися з дня на день.
Через якийсь час я знову встала з ліжка і ледь не зомліла. Шум у вухах, нудота, навколо все темніло. Лежачи мені було не так боляче, тому я вирішила знову лягти і подрімати. Та краще не ставало.
Я довго не наважувалася звернутися по допомогу до лікаря. Не розуміла, що відбувається щось серйозне, і відчувала дикий сором за те, що це сталося після сексу.
МІЙ СТАН ПОГІРШУВАВСЯ
Мій стан погіршувався, і я таки наважилась подзвонити знайомій гінекологині. Тоді я сиділа на підлозі ванної, ледве могла говорити. “Терміново викликай “швидку”! У тебе внутрішня кровотеча”, — відрізала гінекологиня. Тремтячими пальцями я набрала 103.
...Туманно пригадую, як мене зносять із шостого поверху. Синьо-червоні блимавки “швидкої”. Лікарня. Холодні пальці обмацують живіт. Пекельний біль під ребрами. УЗД. Налякані очі лікарів і вишневі халати інтернів. Кажуть: “Тріснула кіста яєчника”.
Як це могло статися зі мною? Я ніколи не мала проблем зі здоров’ям, а на огляди до гінеколога ходила кожні кілька місяців. “Так буває, гормональний збій”, — чую коментарі лікарів. Тоді я ще не розумію, що вже п’яту годину стікаю кров’ю. (Молодець, Галю, треба було соромитися ще довше).
Я прокидаюся за кілька хвилин до кінця операції. Відчуваю, як лікарі ще щось роблять десь там, унизу живота. Ще якийсь час — і перед очима знову яскраві лампи.
“ТИ ВТРАТИЛА БАГАТО КРОВІ”
“Ти втратила багато крові, але операція пройшла успішно, дітей матимеш”, — каже розмита фігура у палаті, куди мене привезли на каталці. Тим часом сюди завозять інших жінок після операцій: комусь видаляли маткові труби, комусь — пухлину завбільшки з кулак, комусь, як і мені, кісту. Вони голі, їхні ноги і сідниці обмащені йодом, вони ледь вимовляють своє ім’я. Кожна з них, мабуть, як і я, відчуває себе кволою і, як ніколи, беззахисною. Але тут вже нікому не соромно.
Третій день у лікарні. На сусіднє до мого ліжко прийшла дівчина. Постійно плаче. Витирає сльози і знову ховає обличчя у подушку. Наважуюся запитати, що сталося. Вона ковтає сльози, і я ледве встигаю вловити два слова: “Дитинка завмерла”.
За якийсь час Оленка заспокоюється і розповідає, що вона — на другому місяці вагітності. Вчора побачила на білизні кров, поїхала на УЗД, де їй сказали, що серденько малюка вже не б’ється. “Я мушу випити таблетки. Лікарка каже, що так легше, ніж робити аборт”, — пояснює Оленка.
За кілька днів я зустрічаю Оленку на коридорі. Вона йшла, наче з Голгофи, — я ще ніколи не бачила такої нещасної людини. Сьогодні — день Х. Під наглядом лікарів Оленка випиває одну таблетку, щоб її плід від’єднався від матки. Потім ще одну — вона розкриває шийку матки і стимулює природні пологи. Дівчина каже, що такого болю не відчувала ще ніколи. Вона не соромиться розповісти мені про це, адже так їй на душі стає бодай трохи легше.
У нашій палаті стоїть холодильник. Там ми зберігаємо йогурти. А ще у його кутку в банці лежить ембріон, який ще вчора був Оленчиною дитинкою. Сьогодні це вже генетичний матеріал, який після вихідних моя сусідка відвезе до лабораторії. Дивлячись на той холодильник, я думаю, що моя операція і літр втраченої крові — дурниці, порівняно з рубцями на Оленчиному серці.
НАВІЩО ПРО ЦЕ ПИСАТИ?
“Навіщо про це писати? Нікому не розповідай про те, що з тобою було. Це соромно”, — казали мені лише про ідею написати цей текст. Але я від неї не відмовилася. Бо мені не соромно.
З того вечора минуло три тижні. У мене все гаразд. Тепер я всім подругам нагадую — регулярно відвідуйте гінеколога. І будьте з лікарями відверті, не соромтесь говорити про те, що вас турбує.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, чому набрякають руки, ноги, обличчя і тіло
