Пересадження серця було останнім шансом для Наталії Омельчук. Друге життя їй подарували професор із Мумбаї (Індія) та 22-річний донор-індус Раві Давані.
“Донор загинув у ДТП, ударився головою, — розповідає 29-річна Наталія Омельчук. — Батьки хлопця погодились віддати органи сина і врятували життя шістьом пацієнтам. Серце доправили літаком через півтори години після того, як лікарі констатували смерть Раві. У списку на таку операцію було понад тридцять хворих, але трансплантат донора найкраще підійшов мені.
Другого дня після приїзду в індійський шпиталь моє серце зупинилось аж на дев’ять хвилин. Лікарі намагалися запустити його дефібрилятором. Мама була поруч і молилася за мене. Витягли з того світу. А четвертого дня пересадили серце. Таке буває дуже рідко.
— Скільки тривала операція?
— Приблизно вісім годин. На третій день після операції я вже сама сиділа, на шостий — вставала, а на десятий — ходила по сходах. На шістнадцятий мене виписали зі шпиталю, щоб, бува, не підхопила інфекції. Я приходила лише на обстеження.
— Як змінилося ваше життя після операції?
— Стало набагато легше. Я вже могла лежати на спині з маленькою подушечкою і не задихалася. Щоправда, довелося змінити раціон харчування — неухильно дотримуюся дієти. Їм лише щойно приготоване. Жодних кафе, фастфудів. У мене індивідуальний посуд — стерильно чистий: миска, чашка, виделка, ложка. Це щоби вберегтися від інфекції. Бо досі щодня змушена вживати 24 супресивні препарати, які пригнічують імунітет. Без них — ніяк: організм може відторгнути донорське серце.
— Спорт також під забороною?
— Ні. Просто треба дозувати фізичне навантаження і слухати свій організм. Я, наприклад, займаюся йогою. Такі вправи активізують внутрішні сили. Пробувала плавати, але наразі відмовилась: дуже болить грудна клітка. Мені робили аж три операції. Спочатку — пластика мітрального клапана. Не допомогло. Потім — пересадження серця. А через півтора місяця підхопила важку інфекцію. Тож утретє довелося розрізати грудну клітку та видаляти гнійники. Відтоді живу за суворими правилами і не легковажу.
До речі, дехто після пересадки серця грає у футбол чи баскетбол, навіть ходить у гори. Тож життя триває!
Читайте також про те, чому талонна система в українських поліклініках не працює належним чином
