Про нього писали поеми й романи, знімали фільми й серіали, складали пісні (навіть у Польщі, Іспанії та Франції), а проте більшість із того, що знаємо – лише міфи та легенди, в яких він виступає то безстрашним ватажком, то перевертнем-авантюристом. Правда ж – завше десь посередині, та аж ніяк неоднозначна, як й історія України загалом.
У 1968 році паризька молодь, перейменовуючи корпуси Сорбонни на честь Махна, заявляла: “Махновський рух – модель майбутнього ідеального суспільства”. Чи здогадувалися вони, що теорію анархізму “батько” у їх віці “вивчав” у московській тюрмі? А от що він був одним із небагатьох, хто спробував реалізувати цю теорію на практиці – таки факт!
Перелопативши десятки джерел, переповім лише те, що підтверджено документами – царської жандармерії, ГПУ-НКВД-КДБ, іноземних спецслужб та паризьких архівів. Бо реальне життя Нестора Махна, зважаючи як на його невгамовний характер, так і меткий розум, виявилося цікавішим за будь-які фантазії митців.
Три арешти і смертний вирок
Йому не виповнилося й року, коли втратив батька, а мати залишилася з п’ятьма синами на руках. Попри це “на 8-му році мати віддала мене в двокласну Гуляйпільську початкову школу. Навчався я добре, шкільні премудрості давались мені легко…”
Вже у сімнадцять непосидючий Нестор вступає до анархістської організації “Спілка бідних хліборобів”. Анархізм цей був вельми своєрідним: суміш традицій козацької вольниці й бажання шляхом вбивств поміщиків, поліцейських та чиновників хоч би на часину позбутися будь-якої влади над собою, відчути “повну свободу”.
До слова, керівники організації спершу відмовили відомому скандальною натурою Махнові. Але настирний і кмітливий юнак вистежив, коли експропріатори йшли на операцію і заявив: або візьміть із собою, або вбийте на місці! Це трапилося 14 жовтня 1906 р. Тієї ж ночі троє озброєних анархістів у паперових чорних масках увірвалися до будинку місцевого торговця Брука і вимагали видати на користь “бідних хліборобів” 500 рублів…
Наприкінці 1906-го Махна уперше заарештували за звинуваченням у тероризмі, але за браком доказів звільнили. Удруге потрапив до рук поліції через свій запальний характер, коли вночі 27 серпня 1907-го почав стріляти у поліцейських і поранив одного селянина…А рівно через рік, в ніч на 27 серпня 1908-го, Махна заарештували утретє за вбивство провокатора, до якого Нестор насправді не був причетним.
З тих часів збереглася поліцейська картка Нестора, що чітко й безпристрасно малює його портрет: зріст 2 аршини і 4 вершки (159 см), карі очі, темно-русяве волосся, шрам на лівій щоці, розмовляє українською та російською, православний.
В очікуванні вироку Махно з друзями півтора року провели у в’язницях. Нестор не падав духом і готував втечу з в’язниці. Проте їх спроба у новорічну ніч 31 грудня 1908-го провалилася. І лише 26 березня 1910-го Махну винесли суворий вирок: смертна кара через повішання. Однак завдяки плутанині з датою народження Нестору як неповнолітньому замінили її на довічну каторгу.
Відтак наступні шість років, до березня 1917-го провів у відомій жорстокими порядками Бутирській тюрмі Москви, з першого до останнього дня закутий у кайдани. Власне тут доля звела його з відомим анархістом Аршиновим, що став його духовним наставником. Сам Нестор запевняв усіх, що коли вийде на волю, стане великою людиною. З нетерпінням чекав 300-річчя династії Романових, сподіваючись на амністію. А дізнавшись, що вона на нього не поширюється, у відчаї ледь не покінчив життя самогубством. До того ж, у тюрмі захворів на туберкульоз і позбувся однієї легені.
З каторжників – у диктатори
Врятувала Махна Лютнева революція. Вийшовши з тюрми, Нестор збагнув слова Цезаря: краще бути першим у провінції, ніж другим у столиці. Коли повернувся до Гуляй-Поля, жадоба влади переповнювала його: став одним із засновників Селянської Спілки, очолив місцеву Раду та профспілку. Використовуючи усі методи, аж до вбивства тих, хто займав вищі за нього посади, колишній каторжник став справжнім диктатором у Гуляй-Полі та окрузі.
З колишніх анархістів створив “чорну гвардію”, яка тримала під контролем весь район. Майже всі вони були земляками й однолітками Махна, брали участь у Першій світовій, дослужилися до офіцерських чинів або георгіївських хрестів. Несторові було складно змагатись із ними і в хоробрості, і в жорстокості. А щоб стати лідером, мав у всьому перевершувати решту. І Махно цього домігся: запалали поміщицькі маєтки, садиби колоністів, багато з яких були вбиті. Махно провів облік усієї поміщицької землі й розділив її між селянами. Певна річ, селяни назавжди запам’ятали, завдяки кому одержали землю.
Заперечуючи будь-яку центральну владу, Махно добився ухвалення такої резолюції: “Гуляйпольський районний з’їзд Рад трудящих рішуче засуджує претензії урядів – Тимчасового уряду в Петрограді й Української Центральної Ради у Києві – на управління… і закликає Ради на місцях, усе трудове населення… ігнорувати будь-які розпорядження цих урядів”.
Між владами і… жінками
Наприкінці 1917 – на початку 1918 рр. Махно сформував “селянські вільні батальйони” і розпочав боротьбу проти Центральної Ради. Власне тоді вперше виступив на боці Радянської влади, разом із червоними роззброюючи козаків-фронтовиків.
Тоді ж доля уперше звела Махна з “анархістською Жанною д’Арк” і майбутньою “вічною коханкою” – Марусею Никифоровою, яка упродовж усього 1917-го затьмарювала Нестора. Мала схожу біографію: вступивши до партії анархістів, у 1908-му за вбивство урядника її засудили до 20 років каторги. Однак, на відміну від Махна, зуміла втекти й емігрувати до Парижа, де переховувалась аж до повалення царя. Повернулася на батьківщину одночасно з Махном і, створивши революційний загін, стала повновладною хазяйкою двох повітів: тих, хто не виконував наказ Марусі, страчували (зокрема, голову Єлисаветградської ради), а місцеві органи, що ігнорували її вказівки, негайно розганяла. Офіцерів та поміщиків Никифорова часто розстрілювала власноруч. Накладала на поміщиків “контрибуцію”, а її загін регулярно “реквізував”харчі та гроші як у державних установ та організацій, так і в населення. Отож,перший майстер-клас практичної анархії Махну дала Никифорова.
Зауважу, на той час Махно був вже одружений (загалом брав шлюб тричі). Першою його дружиною була Настя Васецька із Гуляй-Поля, яка віддано чекала його протягом усього ув’язнення. У 1917-му вони побралися. Настя називала Нестора “Сонечком” й опікувалася ним, наче дитиною. Повісила його фото під образом. Допомагала Нестору реалізувати акторські амбіції, влаштовуючи на сільській сцені самодіяльні спектаклі…
Маруся ж не церемонилася з Настею: називала її “кішкою брюхатою”, приходила на спектаклі, аби зірвати виставу. У шкірянці, з нагайкою в руці рудоволосе стерво вривалася на сцену, копняком збивала грамофон і шмагала Настю… У ці хвилини Махно хотів порвати із “рудою” назавжди. Хапав за руку, а вона викрикувала: “Я тебе ненавиджу! Якщо ти не очолиш революцію в Махнограді (так вони звали Гуляй-Поле), я застрелю себе!” І виймала револьвер… А за хвилю вже примирливо туркотіла: “Тобі б зараз випити гарячого липового чаю і завалитися зі мною у ліжко!”
Аби молода дружина і син не відволікали Нестора від “головного”, поплічники “батька” – потай від Махна – вивезли Настю з сином із села, пригрозивши убити і її, і сина, якщо повернеться у Гуляй-Поле (за іншою версією, немовля таки вбили – ще до того, як його побачив батько)… Так чи інак, більше вони не бачилися. Махно спершу розлютився, та вже невдовзі захопився телеграфісткою Тіною з сусіднього села. А Насті повідомили, що її чоловік загинув у бою… Синю хустку – єдиний подарунок Махна – Настя зберігала усе життя…
Коли наприкінці січня 1918-го Центральна Рада, після розгрому її нечисленних військ більшовиками, підписала з Німеччиною та її союзниками угоду про допомогу, Махно звинуватив УНР у зраді інтересів революції. А що озброїти махновські загони могли тільки більшовики, то у березні 1918-го Махно запросив до Гуляй-Поля начальника південних резервних більшовицьких військ Беленкевича, розповів про нелегку долю царського в’язня, боротьбу проти поміщиків, а на завершення влаштував парад свого війська. Вражений побаченим, більшовик виділив Махнові 3000 гвинтівок, 2 вагони патронів, 6 гармат і 9 вагонів снарядів. Однак організувати належну відсіч німецько-австроугорським військам Махно не зміг і, рятуючись від численних ворогів, втік до Росії.
Помста і зради
29 червня 1918-го Махно повернувся на батьківщину. Спершу планував шляхом терору боротися з кайзерівськими військами та гетьманцями. Мав для цього особисті причини: гайдамаки спалили хату його матері, а старшого брата-інваліда Першої світової – розстріляли.
Нестор організував “Чорну Гвардію”. Перша їх “операція” нагадувала розбій: напали вночі на економію поміщика, четверо синів якого служили у війську гетьмана Скоропадського, повбивали усіх, маєток спалили, забравши лише 7 гвинтівок, 7 коней і револьвер. Ще за кілька днів захопили маєток німця-колоніста Нейфельда. Нестор знайшов у дворі бричку, а двоє його бійців – схований на горищі кулемет. Останній поставили на бричку, в яку сів сам Махно. Так і виник символ махновщини.
Коли у листопаді-грудні 1918-го схрестилися шляхи Махна і Петлюри, головний отаман військ Директорії запропонував союзництво. Нестор, як і з більшовиками, погодився: уклав угоду, за якою Петлюра забезпечував його зброєю, боєприпасами і харчами, а Махно мав провести мобілізації селян до армії Директорії. Однак альянс проіснував кілька… днів, після чого Махно втретє перейшов на бік більшовиків! Бо збагнув: в умовах протиборства двох великих сил найоптимальніше бути самостійною “третьою силою”.
Тоді ж Нестор зустрів свою третю й останню дружину Галю Кузьменко (До неї дуже недовго була ще “фатальна Соня” з дуже багатої єврейської сім’ї, яка, задля нього прийнявши хрещення, отримала ім’я Ніна. Вибуховий і непередбачуваний у гніві, при ній він ставав лагідним. Могла зупинити, скажімо, розправу махновців над білими офіцерами, просто ніжно взявши за руку)… Їх знайомство почалося з того, що молода вчителька відчитала “батька” за грубість. Та коли чорноока красуня разом з іншими селянами прийшла привітати його з днем народження, Нестор зрозумів: вона!… Ця жінка стала його другим “я”. Входила до слідчої комісії при штабі, займалася полоненими, карала “славних синів матері анархії”, але у війську її всі звали “матінкою”. Коли ж розпочався наступ денікінців, Махно відправив її на батьківщину, пообіцявши згодом забрати із собою…
Від червоного комбрига до УПА ім. батька Махна
У січні 1919-го Махно почав боротьбу проти денікінців, військ Директорії та Антанти. За домовленістю з більшовиками, його армія, як і загони отамана Григор’єва, увійшла до Червоної армії. Армія “батька” зростала мов на дріжджах: якщо в листопаді 1918-го налічувала 8 тис. осіб, а в грудні – 10, то до лютого 1919-го зросла до 50 тис. 21 лютого більшовики створили 1-шу Задніпровську Українську дивізію, начальником якої призначили Дибенка, а командиром 3-ї бригади – Махна. Той дуже пишався новою посадою: “Хіба думав я, що командуватиму бригадою, не пробувши й дня на військовій службі…”
Але вже за кілька днів виступив проти монополізації Рад комуністами, “партійного ярма більшовиків над трудовим народом”. Вирішує, що “головна мета селян – земля й реманент, повна незалежність від влади і свобода дій”.
Тож 19 квітня член Реввійськради Південного фронту Сокольников відправив голові Раднаркому УСРР Раковському та Леніну телеграму: “Чи не визнаєте за доцільне прибрати Махна?”. Натомість білогвардійська преса називала його бандитом, а УНР –звинуватила у відволіканні селян від боротьби за незалежну Україну.
29 квітня Махно видав наказ про негайний арешт коміcарів. А 15 травня махновці на з’їзді своїх командирів створили 1-шу Українську повстанську армію ім. батька Махна.
А 25 травня Раднарком ухвалив постанову про ліквідацію махновщини. 6 червня проти махновців розпочалася нещадна боротьба: наказано проти “ворогів народу” застосовувати єдину кару – розстріл! Того ж дня створено Надзвичайний Військово-Революційний Трибунал, що мав “каленим залізом” випалити “виразку махновщини”.
Не рий ями іншому
Наприкінці червня Махно об’єднався з рештками розбитого війська Григор’єва і зробив крок, який мало хто зрозумів. Залишивши на отамана армію, “батько” з невеликим загоном подався до с. Піщаний Брід. Там одразу ж пішов до хати Андрія Кузьменка. Зустрівши на дворі Галину, оголосив її батькові, що вони вже рік як одружені. Але старий жандарм заявив, що не визнає громадянських шлюбів – лише церковний. Махно не терпів заперечень, тож пригрозив тестеві розстрілом! Дужий жандарм розгнівався, став гнати “батька” з дому і заявив, що тільки через його труп донька стане дружиною головоріза. Невідомо, чим би все скінчилося, якби “теща” не підказала Махну, що старий, коли захмеліє, стає добрішим…
Наприкінці липня Махно спробував замиритися з більшовиками: 27 липня особисто застрелив отамана Григор’єва, звинуваченого у погромах і перемовинах із генералом Денікіним. І не лише тому, що від самого початку відносин з Григор’євим планував це, аби підпорядкувати загони останнього собі. Відтак захопив найближчу залізничну станцію, аби телеграфувати: “Всім… Всім… Всім… Копія – Москва, Кремль. Нами вбито відомого отамана Григор’єва. Махно”. Одним з перших цю звістку отримав Ворошилов, який ще 29 травня пообіцяв: тому, хто доставить живим чи мертвим Григор’єва, буде сплачено 100 тисяч рублів… Кремль відповів через газету статтею “Махно та інші”: “Вбивством Григор’єва Махно, можливо, заспокоїв свою совість, але своїх злочинів перед Робітничою і Селянською Україною не згладив”.
Відтак Махно почав залучати якомога більше “червоних” частин: до нього перейшла уся кіннота 58-ї дивізії; бійці поодинці й цілими загонами йшли до “батька”. 1 вересня “батько” переформував загони у “Революційну повстанську армію України (махновців)”, яка нараховувала вже 80 тисяч бійців!
20 вересня Махно вдруге уклав угоду з УНР. Бо розраховував, як це було з Григор’євим, шляхом теракту усунути Петлюру і очолити ще й військо УНР! Відтак розв’язати й проблему нестачі патронів і зброї… 26 вересня Махно запросив Петлюру до Умані для переговорів на найвищому рівні. Туди ж вислав групу вбивць, що мали знищити Петлюру. І лише обачливість останнього завадила махновцям здійснити задумане.
Махно ще двічі – у жовтні 1919-го та у жовтні 1920 рр. укладав угоди із Кремлем. І щоразу, щойно його повстанцям вдавалося розгромити ворога, більшовики намагалися його знищити: коли це не вдалося військам, закликали селян “ліквідувати загони отамана Махна як найнебезпечнішого ворога радянської влади”.
Ще майже рік, до серпня 1921-го, Махно, розділивши решту повстанців на кілька загонів, вів запеклі бої з більшовиками. Врешті 28 серпня, зазнавши важкого поранення обличчя, з 77 вцілілими бійцями перейшов кордон із Румунією…
…У квітні 1925-го Махно переїхав до Парижа. Примхлива доля звела в Парижі кількох колишніх ворогів Махна – Денікіна, Врангеля, Петлюру й Раковського. Але якщо Раковський представляв у Франції інтереси СРСР, білогвардійці насолоджувались популярністю серед російської еміграції, а головний отаман УНР – своїх генералів та офіцерів, то Махно ледь животів. Працював теслею та робітником сцени паризької “Ґранд Опера” та в кіностудії Пате. Підзаробляв плетінням дитячих капців із соломи та статтями до анархістських журналів. Написав спогади, два томи яких вийшли по його смерті.
Усі четверо братів Нестора загинули: Карпа розстріляли білокозаки, Омелька – австро-німецькі війська, Григорій загинув у бою з денікінцями, а Савку вбили червоні.
Галина Кузьменко поплатилася в’язницям і таборами. Польську в’язницю пройшли разом. Народила Несторові дочку, першою пробралася у Париж і звила “гніздечко” для трьох. Важко гарувала: і прачкою, і чорноробом, і швачкою, перебивалася з хліба на воду, аби купити ліки важкохворому чоловікові. Крім легеневого туберкульозу, у Махна розвився ще й кістковий, терпів нестерпний біль. Помер у 1934-му.
Галина ж пройшла і фашистський концтабір, і сталінський Дубровлаг, і заслання у Казахстані. Їх доньку, хоч і вийшла за француза, разом з матір’ю в 1942 році заарештували й відправили у концтабір. В 1945-му обох привезли під конвоєм в СРСР й судили: Галині дали 10 років, Олені – 5.
