Її талант хвалив навіть прискіпливий Пабло Пікассо.
"Своє право на малювання Катерина Білокур виборювала силою духу та наполегливістю, — розповідає Експрес-онлайн Галина Безкоровайна, заступниця директора з науково-освітньої роботи Національного музею українського народного декоративного мистецтва. — Батьки забороняли їй малювати, вони не розуміли доньку. У селі в ці часи діяв принцип: жіноча робота — це копати, садити, вирощувати, вийти заміж, прати, вишивати рушники та сорочки, ростити дітей...
Що ж це за бажання — бути художником? Як казав її дід: "Та хіба баба і буде художниця? То все рівно як на Місяця по драбині залізти". А Катерина відповіла: "Якщо такого не було, то буде". Оточення її не розуміло: як це, дівка з села і хоче малювати? А як же вийти заміж, виховувати дітей?
До речі, особисте життя в Катерини Білокур не склалося. Сватались до неї хлопці, бо була гарною дівчиною. Але вона відмовляла всім, адже знала: ніхто б не взяв на себе всі турботи і не дав би їй можливості займатись лише творчістю. Катерина розуміла, що без пари прожити зможе, а без малювання — ні".
Бажання малювати у Катерини було з раннього дитинства. Мальовані стіни, призьби, вишивки, природа навколо — усе це давало поштовх до творчості. Вона була самоучкою — навчилася сама читати і писати, бо її не віддали до школи, так само і малювати. Перші роботи були на зошитах молодшого брата, на шматочках полотна. А далі в її долю втрутився випадок.
Також читайте: Ще одна облрада рекомендувала заборонити використання фільмів і музики з РФ
"У село приїхали вчителі, Калити, що мали шикарну бібліотеку, — розповідає Галина Безкоровайна. — Там були фотороботи різних художників. А ще вчителі вміли малювати, тож підказували Катерині якісь речі, до прикладу, як грунтувати полотно. Проте у малюванні вона теж була самоучкою, згодом писала у листах: "Якщо вам не сподобається щось у моїх картинах, то прошу не судити мене строго, бо я не знала глас вчителя".
Це уже пізніше, коли вона стала знаною, її роботи виставлялись не лише в клубі, а й на районних, обласних, всесоюзних виставках, то тоді їй вже допомагали і фарбами, і полотнами".
"Натюрморт з колосками та глечиком", 1958-1959 роки
Катерина Білокур — не лише художниця, а й письменниця. Цей її талант став відомий завдяки мистецтвознавцю Миколі Кагарлицькому. Він видав її листи у двох книгах. Писала Катерина багатьом відомим людям — художникам, мистецтвознавцям, письменникам, зокрема, Максиму Рильському та його дружині. Пишучи листи, заначає Микола Кагарлицький, Катерина Білокур навіть робила нотатки. Кожен її лист — це як маленький філософський твір.
Правда, не любила розділових знаків, бо добре не знала, як розставляти коми та крапки.
"Польові квіти", 1941 рік. "Квіти -- це мої діти", або "квіти -- очі Землі", -- казала Катерина Василівна.
Три картини художниці — "Цар-Колос", "Берізка", "Колгоспне поле" — побували у Парижі на виставці.
"Колгоспне поле", 1948-49 роки
Саме там творчість української художниці, представниці "наївного мистецтва", оцінив Пабло Пікассо, який сказав: “Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!”
Що цікаво, дві картини так і не повернулись до України, загубившись в французькій столиці.
"Цар-колос", 1949 рік
"Найвідоміші роботи Катерини Білокур — це квіти, — каже Галина Безкоровайна. — Проте, Катерина Василівна малювала в різних техніках — не лише масляними фарбами на полотні, а й аквареллю та графічно. Є і роботи портретного жанру. Проте, малювала не всіх — якось сільський голова просив намалювати Сталіна, то йому відмовила. Вочевидь, цей чоловік її зовсім не надихав".
Фото зі сторінки Катерина Білокур у ФБ.
Нагадаємо, у Києві працюють над муралом, присвяченим бою під Крутами. А британець Девід Гокні став найдорожчим серед нині живих художників.