Загалом до Казахстану та промислових регіонів Росії тоді, наприкінці жовтня 1947 року, вивезли приблизно 78 тисяч осіб. У такий спосіб СРСР боровся з тими, хто не хотів підкорюватися комуністичному режиму.
Докладніше розповідає Олег Бажан, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу історії державного терору радянської доби Інституту історії України НАНУ.
— Після Другої світової війни населення Західної України стало опиратися сталінському режиму й тотальній радянізації. Зокрема, УПА протистояла масовій мобілізації, переслідуванням Греко-католицької церкви, насильницькій колективізації. Радянські служби вважали, що найбільш дієвим методом боротьби з активним невдоволеним населенням є масові депортації.
Уперше до такої практики влада вдалася у 1944 році. Тоді, за розпорядженням наркома внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії, виселяли всіх повнолітніх членів сімей засуджених оунівців у віддалені регіони Союзу. Із 1944-го до 1946 року так вивезли понад 36 тисяч осіб.
— А коли стали готувати масову депортацію 1947 року?
— 13 серпня 1947 року. Створили спеціальну групу оперативних співробітників, склали списки сімей націоналістів із західних областей (членів ОУН, УПА, туди внесли навіть загиблих повстанців), підготували вагони для перевезення. Головною метою операції було підкосити діяльність повстанців.
— Як саме здійснювали депортацію?
— На Західній Україні тоді були радянські війська. Села та міста брали у щільне кільце. Це була фактично військова операція, задіяли понад 60 тисяч солдатів та офіцерів. Аби захопити людей зненацька, подекуди депортацію починали вночі.
Операція тривала протягом одного дня — 21 жовтня. Тільки в Станіславській (Івано-Франківській) та Чернівецькій областях її продовжили до 23 жовтня, адже напередодні випав сніг, місцями до 2 метрів. І 55 військових машин не змогли вивезти депортованих до залізничних станцій. Солдати пішки виводили людей з гір.
— Людям давали час, щоби зібратись?
— Лише дві години. Люди могли взяти тільки те, що поміщалось у валізку. Усе інше нажите майно залишали напризволяще. Депортованим казали: виселяють за те, що їхні родичі брали участь у національно-визвольному русі. Куди повезуть — не повідомляли.
— Куди ж виселили людей?
— Відправили працювати на заводи: понад 8 тисяч українців — до Центрального Казахстану, на комбінат “Карагандавугілля”, понад 5 тисяч — у Сибір та Омську область. На “Кузбасвугілля” — більш як 30 тисяч осіб, “Челябінськвугілля” — понад 10 тисяч, “Молотоввугілля” — майже 5 тисяч осіб. У дорозі депортовані провели приблизно два-три тижні. У документах йдеться, що люди мали пайок. Але не відомо, чи це відповідало дійсності.
Депортованих оселяли у бараках. У Казахстані, Сибіру — суворий клімат, люди хворіли та помирали.
— Які області охопила операція “Захід”?
— Усю Західну Україну. Із Волинської області вивезли понад 9000 людей, Тернопільської — 13 500, Львівської — майже 16 000. Також виселення відбувались у Рівненській та Станіславській (тепер — Івано-Франківська) областях. Найменше депортували з Чернівецької — 1627 людей. Загалом — 77 808 осіб, із них більш як 35 тисяч жінок, понад 22 тисячі — дітей.
— Цим людям згодом дозволили повертатись в Україну?
— Після смерті Сталіна, під час “хрущовської відлиги” у 1953 — 1964 роках, декому дали амністію, дозволили повернутись додому. Але чимало депортованих не хотіли працювати в колгоспах, протистояли владі. Тому в 1956 році було видано секретний наказ, що оунівці могли повертатись до України, але не до рідних домівок. Влада організовувала все так, щоби вони працювали на Донбасі та не сприяли поновленню національного руху.
— Чи дала масова депортація очікуваний СРСР ефект?
— Так, спецслужби звузили соціальну базу української УПА, і це вирішило подальшу долю повстанського руху. Українська головна визвольна рада прийняла рішення про остаточне згортання діяльності УПА як збройної формації. У вересні 1949 року Роман Шухевич віддав наказ тимчасово припинити діяльність бойових одиниць.
Читайте також маловідомі факти про один із найстаріших оперних театрів України
