Ми розпитали етнографку, з чого виготовляли хустку, хто міг її носити (забіжимо наперед: навіть чоловіки!), а також якими словами українці в різних регіонах називають цей головний убір.
— Колись заміжні жінки робили рушникоподібний завій голови — намітку, рантух, рушник, убрус, який одягали поверх очіпка. Втім поступово ці вироби виходили з ужитку, бо їх замінили хустини, — розповідає Олена Козакевич, наукова співробітниця відділу народного мистецтва Інституту народознавства НАН України. — Особливо популярними вони стали наприкінці ХVIII — початку ХІХ століття з розвитком промислового виробництва, імпортом з-за кордону.
Хустка могла бути зроблена з льону, конопель, бавовни, шовку, вовни чи пряжі. Оздоблювали її тканим орнаментом, вишивкою, вибійкою, а також мереживом, тороками, китицями. Хустка була не просто аксесуаром, за нею визначали сімейний, соціальний стан власниці.
Якщо намітку завивали лише заміжні жінки, то хустини — від маленької дівчинки до літньої жінки.
До речі, наприкінці ХІХ — початку XX ст. шовкові хустинки були поширені в чоловічому вбранні гуцулів — як нашийна прикраса.
— У різних регіонах хустку називають по-різному, чи не так?
— Так, по всій Україні для різних хусток є свої назви — фустка, фацелик, фустка гарбузова, черлена, шалінова, тернова, писана.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також відповіді на 6 запитань про здоров'я стоп
