Ідея створення вищого навчального закладу для українців, які після Першої світової війни не здобули власної держави, остаточно сформувалася у віденській кав’ярні "Герренгоф", яка була місцем зустрічі українських літераторів та науковців, що емігрували до Австрії з Галичини та радянської України.
Наприкінці жовтня 1920 року у кав'ярні зібралися на засідання видатний історик Михайло Грушевський, відомий філолог, колишній посол до Райхсрату (парламенту) Австро-Угорщини Олександер Колесса, а також майбутні викладачі цього вузу — Старосольський, Дністрянський, Рудницький та інші.
Відень на той час був осередком багатьох українських інституцій — зокрема, Союзу українських журналістів і письменників під головуванням Володимира Кушніра, Товариства "Приятелів освіти", яке очолював Станіслав Дністрянський , та Українського соціологічного інституту, президентом якого був Михайло Грушевський. Саме ці установи й стали засновниками університету.
Майже одразу між засновниками Українського вільного університету (УВУ) почалися суперечки щодо тлумачення слова "вільний" у його назві. Соціаліст Грушевський дотримувався думки, що вільним має бути саме характер лекцій та взаємодія окремих інституцій. Прагматичний та обізнаний в тонкощах австрійської бюрократії Колесса розумів під "вільним" лише недержавний характер майбутньої вищої школи та наголошував на академічній свободі як найвищій цінності. Після "зречення" Грушевського, якого спершу планували призначити на посаду ректора УВУ, навчальний заклад очолив професор Колесса.
Майже одразу між засновниками УВУпочалися суперечки щодо тлумачення слова "вільний" у його назві.
“Учора пообіді у залі Спілки інженерів і архітекторів відбулося відкриття вільного українського народного університету у Відні. Заснований Союзом українських журналістів і письменників у Відні, він розпочне свою діяльність наступними днями у приміщеннях міських шкіл на Цельтґассе і Лєрхенґассе,наданих громадою Відня”, — писала про заснування УВУ 18 січня 1921 року віденська газета Wiener Abendpost.
На святковому відкритті з промовою виступив ректор Колесса, після чого новозасновану установу вітали український посол у Відні Сидоренко (Григорій Сидоренко — голова делегації УНР на мирній конференції в Парижі, — Авт.) та інші активні члени української громади у Відні. “У всіх промовах звучало гаряче прагнення того, щоб українському народові на кінець вдалося служити у рідному краї у мирі та свободі тим ідеалам, яким вони сьогодні присвятили цю наукову установу в екзилі", — писала газета Reichspost.
Восени 1921 року УВУ довелося перенести до Праги, столиці тодішньої Чехо-Словацької Республіки. Там він отримав приміщення та фінансову підтримку від уряду, очолюваного президентом Томашом Масариком. "Український вільний університет переїде з Відня до Праги. Уряд Чехо-Стоваччини вже дав свою згоду і погодився нести частину витрат на утримання університету", — повідомляла газета Arbeiter Zeitung 28 липня 1921 року.
На перший семестр навчання в університеті тоді записалось понад 700 слухачів. Цікаво, що серед українських студентів вже у той час було порівняно багато жінок. Як повідомляла преса, у 1926 році тут навчалося 63 українських студентки.
Щоправда, згодом кількість студентів в УВУ загалом скоротилася. Фінансова криза 1930-х років змусила чехо-словацький уряд зменшити фінансування цього закладу, зокрема, як повідомляла преса, лише одиниці могли розраховувати на стипендії, в той час, як раніше підтримку отримували сотні студентів. Після Другої світової війни УВУ знайшов притулок у Німеччині. У 1945 році більшість професорів і студентів покинули Прагу та переїхали до Мюнхена. У період “холодної війни” університет фінансувався з бюджету ФРН і отримував фінансову дотацію баварського уряду.
Дотепер він існує як найдавніший приватний університет Німеччини.
Дізнайтеся також, як у 1936 році судили Бандеру та його соратників під час Варшавського процесу.
