Об’єктами злодіїв, на яких полювала поліція Австро-Угорщини, найчастіше ставали крамниці ювелірів та банки. Злочинцям вдавалось дістатись найнадійніших сховків із готівкою та коштовностями, їхню здобич за три роки оцінювали у понад 150 тисяч корон (приблизно 15 мільйонів гривень за нинішнім курсом!) готівкою та ще 240 тисяч корон — цінними паперами.
Банда роз’їжджала різними містами (Відень, Прага, Перемишль, Львів) та успішно грабувала грошовиті установи, щоразу вислизаючи з-під носа поліції. Її верховоду називали королем “ведмежатників”. Австрійській поліції стало відомо, що він використовує прізвища Васінський, Васневський та Тутман і приїхав з тієї території Польщі, яка входила у цей час до Російської імперії.
У лютому 1907 року очільник банди з трьома спільниками приїхав до Станіславова. Грабіжники планували дістатись до багатств філії Австро-Угорського банку та місцевого міняйла Корнблюха. У касі обміну валюти останнього тоді саме зберігалося 10 000 корон готівкою і 100 000 корон цінними паперами.
Щоби дістатися сховків із грішми, грабіжники впродовж кількох днів непомітно прокрадалися до підвального приміщення кам’яниці, завішували штори на віконечках, а тоді видовбували цеглу зі склепіння та пробивали отвір у підлозі банку. За цим заняттям одного вечора їх застали випадкові свідки.
Покинувши на місці злочину злодійське знаряддя, а також маленьку валізку та мішок на гроші, четверо сполоханих бандитів вибігли на вулицю та кинулися врозтіч.
Комісар місцевої поліції інспектор Войтасевич відправив на розшуки злочинців усіх своїх агентів. Верховоду банди знайшли у номері привокзального готелю “Бель Вю”. У затриманого виявили двадцять спеціальних свердел для сталі, що були сховані в панчосі, а також цілий комплект відмичок і дрібних інструментів для зламування кас. Окрім того, він мав при собі револьвер “Браунінг” на вісім куль. Згодом у поїзді, який відправився до Львова, поліція затримала і його спільників.
Газета Nowosci llustrowane описувала злочинців як кремезних чоловіків, які вдягалися і поводилися дуже елегантно. Свердла, відмички та інші злодійські інструменти у них були американського виробництва, що свідчило про приналежність до еліти злочинного світу.
Знаряддя “праці” грабіжників.
Керівником цієї банди виявився колишній власник пекарні з Польщі на прізвище Снєгуцький. Щоби забезпечити заможне життя коханій дружині Владзі, він і вдався до злочинного ремесла. Треба сказати, що жінка схвалила такий вибір.
До слова, майже одразу після затримання Едмунд Снєгуцький спробував утекти з ув’язнення в Станіславові: разом із двома спільниками став продовбувати отвір до сусідньої камери з комином, щоби вибратися на волю димохідною трубою. Але грюкіт привернув увагу вартових.
Та все ж у липні 1907 року королю “ведмежатників” вдалося вибратися з в’язниці. Разом із співкамерниками він перепиляв решітку на вікні, дахом в’язниці перебрався на сусідній будинок і спустився донизу на безлюдну нічну вулицю. Напилок для металу до рук Снєгуцького потрапив через підкупленого охоронця, а передала його, найімовірніше, дружина.
Натрапити знову на слід грабіжника вдалося тільки після чергового гучного злочину, який Снєгуцький разом зі спільником здійснив у Празі. Бандити намагалися пробратися до крамниці місцевого ювеліра через підвал, але голосними розмовами привернули увагу сторожа. Під час утечі Снєгуцький декілька разів вистрелив зі свого револьвера і смертельно поранив переслідувача.
Через тиждень після вбивства король “ведмежатників” знову потрапив до рук поліції. У червні 1908 року розпочався гучний судовий процес над верховодою банди та його спільниками. На лаві підсудних поруч із Снєгуцьким опинилися його підручні Адамський, на прізвисько Англік, та Гіттнер, якого називали Злотом, тюремний охоронець Валоха, який допоміг йому втекти, власник помешкання Усценський, який надав притулок після втечі, і навіть дружина Снєгуцького Владислава — загалом аж 16 осіб, так чи інакше причетних до його злочинів.
Судовий розгляд тривав понад два тижні, за цей час присяжні засідателі вислухали 115 свідків. Справа викликала чималий інтерес, але всіх охочих до судової зали не пропускали — вхід був дозволений тільки за спеціально придбаними квитками, як до театру.
Як повідомляла щоденна газета Kuryer Lwowski, головний обвинувачений Едмунд Снєгуцький на судових засіданнях поводився іронічно та легковажно. Коли почув вирок, яким його коханій присудили рік в’язниці та депортацію за межі Австро-Угорщини, то сказав: “Якби на лаві присяжних були шевці, мулярі та столяри, я б не здивувався, але не міг припустити, що представники інтелігенції засудять жінку за злочини її чоловіка”.
Після цього король “ведмежатників” наблизився до своєї коханої, цілував їй руки, шепотів щось на вухо і, прощаючись, вигукнув, ніби обіцяючи скору зустріч: “Рік — не так уже й багато. Витримаєш!” Самого ж ватажка “золотої банди” засудили до 10 років ув’язнення, з суворим постом раз на місяць та карцером у темниці з твердим ложем раз на рік, напередодні католицького Різдва — в той день, коли було скоєне вбивство у Празі.
Але відбути свою покуту повністю йому не довелося. Незадовго до початку Першої світової війни, на шостому році ув’язнення, Едмунд Снєгуцький-Васінський помер.
