Творчий доробок Михайла Грушевського становить понад 2000 праць. А 10-томну монографію “Історія України-Руси” він писав з перервами 33 роки! Ми зібрали цікаві факти про життя видатного політичного і державного діяча.
— Що відомо про дитинство Грушевського?
— Михайло Сергійович у своїх споминах розповідав, що рід його батька походив від козаків Груш. За легендою, Іван Груша служив генеральним писарем у війську Запорозькому при гетьмані Івані Виговському. Материнська ж гілка походить від греко-католицьких священників Опуцкевичів, — розповідає Світлана Панькова, завідувачка Історико-меморіального музею Михайла Грушевського. — Батько Михайла, Сергій Грушевський, який був випускником Києво-Могилянської духовної академії, мав великий вплив на сина. Навіть на далекому Закавказзі, де він служив багато років, прививав дітям патріотизм, навчав їх колядок і щедрівок. Систематично привозив їх на батьківщину, щоб вони пізнавали “українську стихію”. Грушевський згадував, як у малому віці вперше побачив Святу Софію. Оранта справила величезне враження на маленького Михайла. Сірі, похмурі місця Закавказзя сильно контрастували з солов’їним краєм, яким марив Михайло. Щоб тримати зв’язок з рідними місцями, далекою омріяною Україною, він багато читав. Зокрема, захоплювався творами Пантелеймона Куліша, Михайла Драгоманова, Івана Котляревського, Тараса Шевченка. Це вплинуло на вибір професії. Ключову роль у його житті відіграли Володимир Антонович та Олександр Кониський. Перший був “хрещеним батьком” Михайла Сергійовича в історії, другий — у громадському житті.
— Як історик Михайло Грушевський здобув визнання у доволі ранньому віці.
— Так. Уже з першої праці Грушевського — його дипломної роботи “Нариси історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV століття” стало очевидним, що з’явився перспективний історик. Коли постало питання, хто очолить кафедру української історії у Львівському університеті, всі знали, що саме Грушевський з його молодечою енергією і науковим інструментарієм впорається якнайкраще.
Грушевський вирізнявся безкомпромісністю щодо ідеї соборності України. Для нього Україна не існувала лише в межах Галичини. Він поширював у своєму наративі термін “Україна-Русь”, які запровадили Олександр Барвінський і Олександр Кониський, і боровся за цю ідею. Соборна Україна, яку ми нині захищаємо в кривавій борні, для Грушевського була принципово важливою.
А загалом науковий внесок Грушевського в українську історичну науку важко переоцінити. Завдяки його гранд-наративу “Історія України-Руси” українська історія вийшла на світову історичну арену (у цій книзі Грушевський довів спадкоємність нашої держави від Русі. У Росії її одразу заборонили. — Авт.).
— Хто підтримував ученого в його праці?
— Восени 1894 року Грушевський прибув до Львова, аби очолити кафедру української історії. Там він знаходить кохання — свою дружину Марію. Вона стала берегинею всього його життєвого простору, а по смерті Михайла Сергійовича — і його наукової спадщини. У 1900 році в подружжя народжується єдина дитина — донечка Катерина, яку всі називали “маленькою професорівною”, а вдома кликали “Колюнею”.
— Подружжя Грушевських дуже любило серце Гуцульщини — село Криворівню. Розкажіть про їхнє життя там.
— Вперше у Карпатах Грушевський побував у 1900 році — з учнями та колегами підіймався на гори Піп Іван та Говерлу. А з родиною вчений осів у Криворівні в 1902 році — провів там два місяці, поки будувалася їхня львівська вілла.
Криворівню майже напевне можна назвати місцем сили Грушевського. Михайло Сергійович колекціонував вироби місцевих майстрів. Не раз жартував: “Скоро без штанів лишуся з тою штукою (мистецтвом. — Авт.)”. Свій робочий кабінет на львівській віллі він теж оздобив у гуцульському стилі. До речі, відомо, що Грушевський дуже любив солодощі та цукерки. Про що свідчать витрати у його записнику за 1893 рік (а після переїзду до Львова він став ще й великим поціновувачем кави. — Авт.).
Перша світова війна застала вченого у Криворівні. Звідти він подався до Італії. Коли ж у листопаді 1914 року Грушевський повернувся до Києва, там на нього вже чекали жандарми, звинувачували в австрофільстві й причетності до створення Легіону Українських січових стрільців. До Львова вчений уже теж повернутися не міг — там на нього була заведена справа за звинуваченням у русофільстві.
Три місяці Михайло Сергійович провів у Лук’янівській в’язниці, а тоді його відправили на заслання до Симбірська (нині м. Ульяновськ). Після революції 1917 року в Петрограді вчений повернувся до Києва й подався у політику.
— Другий прихід більшовиків знову змусив Грушевського покинути Україну.
— У 1919 році, коли Грушевський уже відійшов від активної політичної діяльності, він емігрує до Чехословаччини. Всю свою діяльність там він описує фразою: “Я ніколи не відчував себе емігрантом. Я відчував себе лише тимчасовим працівником поза межами Батьківщини”. Його місія у Відні, Празі, Парижі, Женеві була одною: розповісти світові про Україну.
Грушевському нелегко жилося в еміграції. Росія вже тоді вкладала чималі кошти, щоб розсварити українців за кордоном. А поштовхом повернутися в Україну стали слова доньки Катерини. Вона написала коротку фразу, яка неймовірно актуальна для нас тепер: “Іншої України немає”. Повернувшись до Києва, Грушевський писав своїм американським колегам: “Більше, ніж я, від більшовиків ніхто не постраждав”.