“Мій дідусь був остарбайтером, — розповідає 49-річна Олена Яцишина. — Його взяли працювати на вугільну шахту. Там була майже суцільна темрява, висока вологість, а температура сягала +36 — 38 градусів. Годували робітників сухим хлібом. Ще давали варену брукву (підвид ріпаку. — Авт.), яку неможливо було їсти, будучи навіть дуже голодним”.
Тим часом 63-річний Василь Кукурічка з Києва згадує історію своєї мами — Ольги Якимчук. “У 18 років вона поїхала товарним потягом на примусові роботи до Німеччини. Опинилась у Дрездені, — каже він. — Мама розповідала, що була вражена рівнем життя там. Казала, що потрапила неначе з кам’яного віку в майбутнє. Її відправили працювати на завод, де виготовляли снаряди. А ще казала, що, порівняно з колгоспом, на цій роботі почувалася неначе на курорті”.
Близько року жінка жила й працювала у Дрездені, ходила з гуртожитку на завод під охороною поліціянтів. “Мама переповідала, що були там молоді й веселі дівчата, часто любили співати українських пісень. За це німці їх били”, — каже Василь.
Як тільки з’явилася інформація, що війська СРСР вступили на територію Німеччини, дівчина підбила інших утікати до радянських солдатів, а там і в Україну.
“Коли дівчата таки змогли приєднатися до радянських військ, їх побили, називаючи зрадницями і диверсантками”, — розповідає син остарбайтерки.
Жінка десятиліттями нікому не розказувала про перебування в Німеччині — лише на 89-му році життя, за пів року до смерті, поділилася зі сином перипетіями свого остарбайтерства.
ЇХ БУЛО 2,5 МІЛЬЙОНА
“За період Другої світової війни німці вивезли з СРСР понад 2,5 мільйона остарбайтерів, — розповідає співробітниця Українського інституту національної пам’яті Вікторія Яременко. — Перший великий ешелон з остарбайтерами вирушив з Харкова до Кельна 18 січня 1942 року. До таких дій німці почали вдаватися, коли стало зрозумілим, що війна не буде блискавичною, як вони планували. Використання праці остарбайтерів вважали засобом підтримки власної економіки під час війни”.
— Остарбайтерів вивозили силою?
— Не всіх. Перші ешелони в січні 1942 року були набрані з добровольців. Тоді була маніпулятивна вербувальна кампанія. Усі газети, які виходили на тих територіях, рясніли неправдивою агітацією, а на кожному розі висіли агітаційні плакати, які закликали їхати до Німеччини. Добровільне вивезення закінчилось навесні 1942 року — відтоді німці стали випроваджувати людей на потяги буквально з домівок.
Добровільне вивезення закінчилось навесні 1942 року — відтоді німці стали випроваджувати людей на потяги буквально з домівок.
— Де працювали остарбайтери?
— Їх відправляли переважно у промислові регіони Німеччини, Австрії та Польщі. Працювали вони на гірничовидобувних заводах, у каменоломнях. Іноді остарбайтерів брали на сільськогосподарські роботи, у приватні господарства.
Були суворі приписи щодо роботи остарбайтерів. Один із них зобов’язував їх носити на верхньому одязі напис “OST”. Їм не дозволял покидати територію табору, листуватися з рідними. У них була нижча заробітна плата, з якої вираховували кошти утримання.
Також діяла система штрафних приписів: покарання були від тілесних й аж до відправлення в концтабір. За час перебування на роботі в Німеччині близько 100 тисяч остарбайтерів загинули.
— Як харчували робітників?
— Численні джерела свідчать, що харчування остарбайтера складалось із замінника кави, шматка хліба 250 — 400 грамів, який видавали вранці та іноді ввечері, а також — із літра баланди з брукви. Раз на тиждень могли давати шматочок маргарину, до 100 грамів ковбаси й 50 — 70 грамів цукру.
— Як ставилися до остарбайтерів після повернення їх у СРСР?
— У 1944 році СРСР ухвалив рішення про повернення радянських громадян з Німеччини, почалася підготовка до їх прийому і розподілу. Для цього навіть спеціально була підготовлена табірна інфраструктура. Наприклад, на території Західної та Східної Європи створили 127 фронтових репатріаційних таборів, де могло перебувати одночасно більше мільйона осіб. Усіх їх перевіряли “на зраду Батьківщини”. Тих, хто не проходив цієї перевірки, — розстрілювали. Вдома ж остарбайтерів називали зрадниками. Вони не вписувалися в загальний героїчний образ перемоги у “Вітчизняній” війні.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про особливості роботи психологів у ДСНС
